До Київського університету імені Бориса Грінченка з нагоди святкування Дня Європи завітав Надзвичайний та Повноважний Посол Італії в Україні Давіде Ла Чечіліа. Перед численною грінченківською авдиторією виступив з лекцією про «Майбутнє Європи».
— Європа переживає нині надзвичайно складний час, — зауважив пан посол. – І це стосується Італії, між іншим, не менше, аніж України. Це стосується всього Євросоюзу. Євросоюз виглядає нині, на жаль, розділеним, непевним, і яскравим символом цього розбрату є, скажімо, бажання Великої Британії відокремитись.
Разом з тим Україна, Молдова, Грузія навпаки — бажають приєднатися…
Загалом історія останнього десятиліття у Євросоюзі, на думку пана посла, характеризується двома глибокими кризами. Перша криза — економічна і друга – міграційна. Потоки еміграції із Середземномор’я та Північної Африки буквально паралізують Європу. Криза і досі у своїй активній фазі, вона суттєво впливає на європейські процеси.
У свою чергу ці дві кризи, вважає Давіде Ла Чечіліа, призвели до двох побічних дефектів – по-перше, зросли радикальні терористичні рухи і друге – на цьому фоні була втрачена довіра між країнами – членами Європейського Союзу.
«Ми перестали чути один одного, — каже пан посол, — ми легковажимо солідарністю. І пояснення тому – велика різниця ментальності — національної і культурної. Між країнами Євросоюзу стало важче досягати компромісу».
Засилля мігрантами європейських країн – окрема тема. Євросоюз не зміг узгодити спільну еміграційну політику. Різні країни застосовували різні методи – то піднімали міграційні бар’єри, то будували мури та стіни на власних кордонах.
Натомість такі країни як Італія та Греція стали жертвою цього процесу, їх залишили наодинці. Скажімо, лише у 2016 році Італія прийняла 180 тисяч емігрантів. І проблема була в тому, зауважив посол, що ті інструменти, котрі виписав Євросоюз, були надто складними для впровадження.
По суті перед проблемою масової міграції більшість окремих європейських країн стали такими собі піддослідними кроликами у спільноті самого Євросоюзу. Через те важко протистояти всім цим викликам. І ці виклики посилюються. В багатьох країнах спостерігаємо нині нестабільність, якої не було від закінчення другої світової війни. Це стосується країн Близького Сходу, і країн пострадянського простору.
Як реагувати на всі ці загрози? Пан посол налаштований оптимістично. Попри те, що Євросоюз залишає Великобританія, 27 країн, котрі лишаються, мають налагодити тіснішу співпрацю. Врешті вихід Британії може стати якраз стимулом, аби рухатися вперед.
Отож, як розбудовувати нову убезпечену Європу?
Це — звичайно ж, посилення співпраці Євросоюзу з НАТО та копітка праця, аби всіляко розвивати галузь європейської оборонної доктрини. Ще одна важлива сфера – це спільне управління кордонами ЄС, що має регулюватись відповідними договорами. «Але ми відчуваємо, — уточнює пан Давіде, — що пора думати над новими регуляторними актами, особливо щодо зовнішніх кордонів Євросоюзу. І тут мусимо суттєво зміцнювати політичну співпрацю…».
Доповідь пана посла щодо майбутнього об’єднаної Європи викликала жваву дискусію. Більшу частину зустрічі йому довелося відповідати на запитання активної студентської та викладацької громади. Ось найпосутніше з тієї розмови:
— Наступного року обиратимуть новий Європарламент і від того залежатиме майбутнє Європи…
— Наступні вибори європейського парламенту — справді подія важлива і визначальна. Від того, хто засідатиме в Брюсселі, важитиме дуже багато. Але я вірю, що майбутнє – не за євроскептиками, а навпаки – за єврооптимістами. Європу чекає оновлення.
— Санкції проти Росії… Ця болюча для України тема інколи дивно виглядає з Риму…
— Щодо санкцій стосовно Росії… У нас, в Італії, досі нема сформованого уряду. Давайте дочекаємось закінчення «епопеї», що триває ось уже 80 діб. Але я можу запевнити вже, що наш майбутній уряд залишиться повністю в системі альянсів і дружби в Євросоюзі. І я не бачу причин для якихось кардинальних змін. Італія лишатиметься в європейському консенсусі, і ви це побачите, коли з’явиться новий італійський уряд.
— Які стосунки між місцевим населенням Італії та мігрантами?
— Стосовно проблем міграції — то це дуже чутлива тема для нас. І не тільки для нас, а й для багатьох інших європейських країн. Італія зазвичай — одна із країн, де емігранти інтегруються до нашого суспільства найкращим чином. У нас нема жодних антагоністичних відчуттів проти еміграції. Однак від часу, коли до нас посунули людські потоки з Африки, мушу визнати, що ті відчуття суттєво змінилися. Ми розуміємо, що мусимо розділяти цей «вантаж» з багатьма іншими європейськими країнами, але ті нормативні документи, за якими ми маємо працювати, вони недосконалі, вони сприяють хаосу, і це італійцям не подобається. Італія та Греція прийняли найбільшу хвилю еміграції, а це – несправедливо. І якщо від нас вимагають дотримуватись фіскальних та економічних правил, то тут треба мати якусь солідарну концепцію і щодо витрат на облаштування цього міграційного потоку.
— Міграція українців до Італії. Чи є це проблемою для вашого уряду?
— Навпаки! Ми дуже цінуємо той внесок, який отримуємо від української громади в Італії. Українська громада в нашій країні — одна з небагатьох із-поміж тих, які італійський народ шанує і вітає. Бо це спільнота людей, що справді схильна до праці. Українці охоче навчаються, ведуть активно бізнес, і вони є в усіх куточках Італії. Інтеграція українців до італійського суспільства — є річ дуже позитивна і цінна.
— Серйозною інформаційною загрозою для України є російська пропаганда. Чи відчуває щось подібне Італія?
— Російська пропаганда також присутня — і дуже широко — в нашій країні. Це так. Але не тільки російська інформаційна мережа у нас присутня. В Італії є дуже багато преси з усього світу. Чого вартує лише інтернет! Він — безмежний. Це сприяє обміну різними меседжами. Це те, що є і мусить бути! Єдиний рецепт полягає в тому, щоби фіктивним, фейковим новинам, звідки б вони не лунали, протидіяли ефективні, сильні, незалежні ЗМІ. Тут звичайно і уряд країни має мати позицію, має сприяти в обстоювання правди і демократії, аби виконати свою регуляторну роль. І звичайно ж парламент має здійснювати парламентський контроль. Але найбільше залежить від суспільства. Суспільство має наглядати за пропагандою.
Леонід Ісаченко, «ГРІНЧЕНКО-інформ»
Світлини Івана ОГОЙКА
