Співак і депутат ВР Святослав Вакарчук розкритикував новорічне привітання президента України Зеленського. І тепер мусить мало не за високим парканом ховатися, бо на нього тисячі прихильників «зеленого воїнства» спустили всіх собак.
Йому пригадали все – що він колись говорив, що співав, кому співав і за які гроші…
І воно таки-так: співати – то одне, а бути політиком – зовсім інше. Тут потрібні і мудрість, і порядність, і непохитні принципи, і пам’ять, котра не є як торішній сніг, якого, до слова, і торік було не густо…
Хоча вірш Славко написав правильний…
Якби ще за правильними словами та були такі ж люди. Мудрі українські люди. І ті, що вірші пишуть, і ті, котрі їх читають. Про тих, котрі «Квартал» дивляться – взагалі не йдеться. То – щось окремішнє. То – «космос», «плотниє слои атмосфери»…
А вірш від Вакарчука, ось він:
Для мене справді є різниця де,
Для мене є різниця з ким, куди і звідки.
Все очевидно: хтось вперед іде,
А хтось стає навколішки й навшпиньки…
А щодо того — хто кому товариш, друг і брат —
На щастя кожного я право поважаю.
Але не поважаю я порад:
Як через пекло проповзти до раю.
І як підставити щоку під чобіт зла,
І як закрити гідність у «каптерку»,
І тих, хто молиться на голову козла,
І тих, хто всує одягає «гимнастерку».
У кожного свій погляд на життя,
Свої слова, гріхи і протиріччя,
Старіють очі і від сміху, і від сліз,
Та не буває без очей обличчя.
Як не буває без облич людей,
І не буває без людей Держави,
Какая разница, под чем, под кем и с чем,
Коли овець зганяють вовкодави.
Коли нема зубів — вже все одно,
Жувати шоу чи смоктати серіали,
Яка різниця — сало чи попкорн,
Коли тебе на мило готували.
Ви кажете, що кожного колись
потрібно врешті-решт нагодувати…
Я згоден з цим, але навіщо всім
солодку вату в душу заганяти?
Ми творимо державу чи колгосп?
Ми пишемо історію — чи казку?
Ми хочем без наркозу перемог,
Чи хочемо під опіум поразки?
Для мене справді є різниця де,
І хто, і з ким готовий побрататись,
Не проживе Держава без людей,
Людей, що вовкодавів не бояться.
