Не панікуймо! Все нормально. Наразі відбувається процес оформлення військово-політичного союзу Британії, Польщі та України з тим, аби створити новий захисний кордон од Балтики до Чорного моря. За офіційної нейтральності, але фактичної військової, дипломатичної, фінансової та технічної підтримки США плюс країни Балтії «у засідці».
І від зеленських-єрмаків тут мало що залежить. Грають зовсім інші сили та політичні фігури. І навіть гіпотетичне вторгнення РФ цьому не завадить — навпаки, лиш прискорить процес. Взагалі неоковирні прямолінійні брутальні дії Кремля (як деякі аналітики кажуть – «бикування») нам лише на руку. І американцям. І китайцям.
Німеччина та Франція?
Вони мають власні інтереси. Їм потрібно стримати тиск Польщі та інших країн Східної Європи на їхні позиції в Євросоюзі. Давно писав і казав що «Північний потік-2» то не в обхід України — то в обхід Польщі. Аби німцям в разі чого було як давити «газовим краном» — Москва звинувачує в якихось гріхах Україну, закручує вентиль і газ до Польщі не йде, а до Німеччини і Франції через ПП-2 надходить.
У Європі Польща є природнім союзником США, які через посилення її позицій тиснуть на ФРН та Францію. Ну, і брексіт… Вихід Британії з ЄС спонукає її шукати нові конфігурації союзів і це величезний стратегічний головний біль Москви.
Йде велика геополітична гра, в якій навіть питання членства України в НАТО не є головним. Саме тому Путін пішов ва-банк, оголосивши газову війну Європі та наїхавши на Україну. Але такі речі проходять лише раз. Зараз ми бачимо вимушену консолідацію ЄС під тиском США на тлі формування осі Лондон-Варшава-Київ, яка буде найбільшою військовою потугою Європи замість хирлявого НАТО, яке німці з французами утримувати відмовляються. Бундесвера практично не існує як такого. Французьке військо не набагато краще, там сподіваються на відсутність «потенційних ворогів» біля кордонів.
Але навіть в такому становищі ФРН та Франція грають нам на руку, граючи роль «доброго поліцая» — це теж комусь треба виконувати, аби у дядьків Сема та Джона було більше можливостей для маневру.
Китай стоїть осторонь європейських справ. Путіну не вдалося звабити дядька Сі захопленням Тайваню. Дядькові Сі наразі цікавіший Сибір та американські ринки товарів. У Дядька Сі глибока економічна криза, тож вистачає самої економічної війни із США.
Кремль опинився у глибокій ізоляції — політичній та економічній. А Іран та Північна Корея — такі собі союзники. Париж та Берлін попри усю свою невелику лояльність все ж хоч і «добрі», але поліцейські.
Таким чином у нас відкривається серйозне вікно можливостей. Ми ще покеруємо Європою у недалекому майбутньому. Головне, щоб «мудрий український народ» на наступних виборах знову не «начудив»…
Світлиною вгорі хочу декого потролити…
Павло Бондаренко
