Якщо когось тіпає від псих-атак, негайно знайдіть фільм і подивіться — «Темні часи» (2017). Там про травень 1940-го, коли весь світ упевнений, що вторгнення нацистів у Велику Британію неминуче, а захищати Острів нікому і нічим. Вся боєздатна 300-тисячна британська армія — на континенті, затиснута фашистськими лещатами у Дюнкерку, де за всіма законами війни оточених чекає розгром…
Військовий флот евакуювати армію не може, бо мало кораблів і головне — у небі над Ла Маншем панує Люфтваффе. Союзників нема: французька армія, яка вважалася в рази сильнішою за вермахт, війну програла за кілька тижнів; капітулює Бельгія. В США ухвалено закон про заборону постачання зброї учасникам війни в Європі.
В країні — гостра політична криза: верхи розгублені і налякані, що думають низи — ніхто не знає; під шквалом критики прем’єр-міністр Чемберлен іде в відставку; єдиний вихід — коаліційний уряд; єдиний прохідний кандидат (не за заслуги, як політичний компроміс) на пост прем’єр-міністра — сер Вінстон Черчилль. Не молодий (66 р.), не в кращій формі, характер — жахливий), у побуті здається безпорадним, затятий алкоголік…
Ну, чим він допоможе Нації, а Нація — йому?
Здавалося б…
Василь Яцура
