На українських землях протягом двох з половиною тисячоліть виникали, формувалися й зникали різні державні утворення, котрі до того ж мали різне «етнічне наповнення».
Держави, які сходили з історичної арени, все ж полишали після себе певні державні й правові традиції, передаючи їх своїм наступникам.
Хоча, закономірно, далеко не завжди такий спадок приймався, а часто й свідомо відкидався. Адже новопосталі держави виникали як заперечення своїх попередників.
Звісно, змінність державних утворень протягом історії була притаманна і іншим землям. Однак для України характерний відносно високий динамізм цих процесів.
Це зумовлювалося низкою чинників: відсутністю значних природних кордонів для цієї території, яке робило її «відкритою» для міграцій населення та експансії завойовників; поєднання кількох природних зон, що визначало творення тут різних культур (в широкому розумінні), в т. ч. й культур політичних; детермінована вищезгаданими чинниками «змішаність» населення, його відносна генетична й етнічна «строкатість»; значні зовнішні «різнобічні» культурні впливи, які робили українські землі «перехрестям цивілізацій».
У певному сенсі Україна – «неспокійна земля».
Це – не острівець стабільності. Вона не для тих, хто любить спокій.
Але в цій неспокійності, плинності є і свої переваги. Тут життя не застоюється.
Петро Кралюк
