Мені вже стільки разів говорили, що повага до чинного Президента – це повага до інституту президентства, до Конституції та врешті-решт до самої Держави, наголошували, що існують певні норми, за якими навіть слово «Президент» слід писати з великої літери…
По-перше, погоджуюсь: люди, які висловлюють таку позицію, попри всі «але», значною мірою мають рацію. По-друге, я і сам розумію, що називати Президента своєї країни блазнем — не коректно. І тим не менш, в українському контексті все набагато складніше.
У своїй книзі «Постколоніальний синдром» український публіцист Микола Рябчук наголошує, що цей «діагноз» несе в собі численні небезпеки, що можуть траплятися рецидиви.
Фактично Зеленський у президентському кріслі – це наслідок вдало спровокованого рецидиву постколоніального синдрому. І справа навіть не зовсім у тому, що сучасні пропагандистські методи надто потужні, а в тім, що на людей, які вже забули про сподівання на доброго Президента, який має вирішити всі соціальні проблеми – знизити ціни на комуналку та продовольчі товари, легалізувати нелегальні методи заробітку, роздати субсидії ледь не всім, – було б набагато складніше «розбомбити мізки».
Так, напевно, навіть якби цей народ мав досвід нормального життя в притомній європейській державі, привести до влади подібну карикатуру все одно було б можливо, але принаймні не з таким результатом!
Карикатура ніколи б не перемогла без боротьби і ніколи б не отримала монобільшість!
В Україні існують базові протиріччя, які вже зараз заважають їй розвиватися. Перше – більшість населення цієї країни не відповідає її статусу, масштабу, знащущості, унікальності. Друге (витікає з першого) – спостерігається завеликий інтелектуальний, світоглядний, ціннісний розрив між прогресивною частиною суспільства і звичайними громадянами (і поки ситуація саме така, звичайні громадяни гальмуватимуть будь-які реальні зміни, шлях до яких яких виборюватиме ця прогресивна частина), третє – наш Президент (і його свита) дуже відстає(ють) від прогресивної частини суспільства.
Якщо говорити особисто про Зеленського, то незважаючи на те, що йому лише сорок три роки, ментально це людина минулого, людина московського КВНу, люмпенських серіальчиків, заробляння бабла на приниженні українців перед малоросами і московитами. З тим набором якостей, що протягом багатьох років його активної публічної діяльності стали абсолютно очевидними, на посаді президента він небезпечний!
Крім того, чинний президент абсолютно не схожий на самостійного гравця чи принаймні на людину, яка намагається вести незалежну політику. Про політичні погляди та рішення Зеленського, мабуть, говорити не зовсім правильно. В нього, як мені видається, немає чітких позицій з жодного із ключових стратегічних питань.
Натомість, говорити варто про людей, які зараз розділяють фактично абсолютну владу в країні і мають великий вплив на «гаранта». І ось усім цим людям, включно із самим Зеленським (людиною, яка досягла справді вагомих успіхів лише в одній сфері – насаджувані в Україні «руского міра»), насправді абсолютно все одно, що буде з українською культурою, мовою, національною ідентичністю. Вони не опікуватимуться тим, що не входить до їхнього ціннісного пакету.
Є, однак, ще одне надважливе питання: чи стануть душити? Дуже навіть можливо, бо крім пофігістів та пристосуванців серед них є і фоби, які марять відновленням дружби з рф. А, втім, не підтримувати українське в сучасних умовах, фактично вже означає шкодити…
Загалом, я вважаю, Зеленський і компанія, звісно, не хочуть повного припинення незалежності (бо який тоді бізнес?), але в силу своєї фантастичної обмеженості, просто не бачать зв’язку між національною ідентичністю і державністю.
От нездатні осягнути. Не навчили.
Президент не називає Росію агресором і з великою пошаною ставиться до її президента Путіна. Він постійно поривається з ним поговорити і, з огляду на деякі мімічні ознаки можна припустити, що навіть пишається такою можливістю. Складається враження, що для нього Путін не демон, який нищить українську державність, а видатна, велика людина, поспілкуватися з якою – честь.
Так, Путін трохи заважає, але ще більше заважають різноманітні партнери і «нацики», що заважають «просто пєрєстать стрєлять і договоріться». Його харить та війна, він воліє її не помічати і засмучується, коли це вчергове не виходить, він пішов би багато на що, аби лише це все припинилося і можна було знову знімати спільні з рф фільми, організовувати «укрАінскіє» гастролі різноманітних московитів, засилати малоросів до Москви…
Він цілком позитивно ставиться і до Росії і до росіян, а це, звісно, дуже погано… Схоже на те, що світ його мрії дуже нагадує путінський «адіннарот».
Наразі я НЕ бачу, за що поважати чинного президента.
Сергій Бригар
