Валерій Сарана думав обдурити кагебістський «карантин», запроваджений 17-20 червня 1978 року на в’їзді в Городнянський район, біля Седнева. Сів з товаришем на велосипед і думав об’їхати карантинний пост.
Тоді совєтська власть придумала карантин на ящура, щоб не пропустити нікого на судовий процес над Левком Лук’яненком. Скажімо, завернули «козацькую мати» Оксану Мешко. А оскільки Сарана з товаришем їхали велосипедом, а не автобусом, то й сподівалися проскочити.
Не вдалося…
Потрапила на суд городнянська журналістка Марія Кузьмінська — її допустили для «правильного висвітлення» в райгазеті. Критичне мислення Марії Миколаївни пішло врозріз з кагебістськими установками… От якби хто її розпитав у Городні та записав про той суд!
Виїзне засідання Чернігівського обласного суду провели у Городні — мовляв, ближче до бАтьківщини Левка Лук’яненка. Ще й «відкрите», але навіть родичі не втрапили… Насправді ж виїхали в Городню, щоб менше було інформації. Проте, як не дивно, вже того ж вечора 17 червня зарубіжні радіоголоси таки розповідали про судовий процес…
… Згадався той «карантин» не тільки тому, що й нині маємо карантин… А тому, що сьогоднішній день — Сорока святих — ми збиралися тісним колом, бо Валерій Сарана казав, що цей день — день його іменин, його ангела: серед 40 воїнів-мучеників, що в Севастійському озері каралися за віру, був і воїн Валерій…
Василь Чепурний
