Десять років тому, якраз 22 березня 2010 року не стало популярної співачки, улюблениці мільйонів Валентини Толкунової. Починаючи з 1966 року і до останньої хвилини життя — на сцені.
На її піснях виросло не одне покоління і наших співвітчизників, особливо за часу СРСР та й пострадянського періоду. Творчістю співачки захоплювалися здебільшого наші батьки.
Її зірковий час припав на 70-90 роки минулого століття. Пам’ятаю з дитинства платівки, бобінні магнітофонні записи її пісень зі щорічних «Пісень року».
«Носики-курносики», «Серебряные свадьбы», «Поговори со мною, мама», «Я не могу иначе», «Стою на полустаночке», «Серьожа» (на слова нашого Ю. Рибчинського), «Кабы не было зимы», «Вечер школьных друзей», «Нет, мой милый», «Звідки в тебе очi синi» (вірші нашого О.Злотника), «Золушка», «Случайный вальс», «Спят усталые игрушки», «Кольцо», «Добрая примета», «Домик на окраине», «За окошком света мало», «Не зря мне люди говорили»…
І це далеко не повний перелік популярних пісень, які були в репертуарі співачки.
З Валентиною Василівною пощастило поспілкуватися і взяти інтерв’ю під час практики в газеті «Вечерний Николаев». В липні 1991 року співачка якраз гастролювала на півдні України.
Говорили з нею про творчість, особисте життя, про її чоловіків – композитора Юрія Саульського, журналіста-міжнародника Юрія Папорова, говорили про композиторів, з якими вона здебільшого працювала: Володимира Шаїнського, Михайла Таніча та інших.
З нею було дуже приємно і легко спілкуватися. Усмішка практично ні на мить не зникала з її вуст упродовж нашої розмови. Такою вона й залишилися у пам’яті…
Віталій Курінний,
ці давні світлини з того часу, коли брав інтерв’ю
у Валентини Толкунової в готелі «Миколаїв»
