Єдине, чого я не можу зрозуміти у тому всьому, що зараз відбувається між людьми – це щоденну некробухгалтерію. Кожного дня безліч людей у соціальній мережі вперто приносять на свої сторінки свіжу статистику скільки померло від учора.
Народе, спокійно! Хочу заспокоїти всіх, хто думає, що коронавірус Covid-19 — найстрашніша проблема людства. Є добра новина, фактор його росту сьогодні 0,96. Все, що близько 1 — добре, що нижче 1 — дуже добре.
У цих Янголів не має крил. І вигляд мають цілком земний, окопний. Камуфляж, бронік, шолом, автомат-розгрузка і наплічник чи сумка з червоним хрестом.
Колись українці у 14 столітті частково уникнули чуми і не мали такого мору, як у Європі, де чума косила сотнями тисяч. Так могло б статися в Україні і зараз, з коронавірусом.
Біль … Це НЕ коли твій чоловік пішов до іншої, а коли він не повернувся з війни. Біль … Це Не коли болить зламаний ніс після чергової бійки, а коли болять ноги, ампутовані після запеклого бою…
День наступний і вихідний. У дворі і далі — не біліє жодної маски. Без марлевих чи інших пов’язок теж ніхто не вештається. Зате підтюпцем пішов сніг. Навіть побіг! Незваний, мокрий, малий, але все ж дотримується карантинних вимог…
Я вже заморився пояснювати різним дописувачам соціальних мереж, що захисні маски в часи епідемії потрібні (!!!) Втомився наводити аргументи.
Валерій Сарана думав обдурити кагебістський «карантин», запроваджений 17-20 червня 1978 року на в’їзді в Городнянський район, біля Седнева. Сів з товаришем на велосипед і думав об’їхати карантинний пост.
Десять років тому, якраз 22 березня 2010 року не стало популярної співачки, улюблениці мільйонів Валентини Толкунової. Починаючи з 1966 року і до останньої хвилини життя — на сцені.
