В міжнародний День захисту дітей Росія вбила двох українських дітей. А незабаром у Видавництві Старого Лева виходить книга Джованні Кателлі, в якій автор доводить, що КДБ вбила Альбера Камю. Вбивства – суть цього геополітичного і «культурного» утворення. Вони завжди вбивали всіх. І ворогів, і друзів, і самих себе.
Вони вбивали власних царів і тих, хто проти царів повставав. Спадкоємців престолу і блазнів. Вони вбивали своїх вождів і їх опонентів. Повбивали мало не всіх своїх поетів і письменників. І наших – теж. Вбивали художників, акторів і скульпторів, генералів і рядових солдатів. Своїх убивць вони вбивали також, аби на їх місце прийшли інші вбивці, щоб і їх незабаром убити.
Вбивали адвокатів, вчителів, інженерів, лікарів, колгоспників і студентів, вчених, професорів, академіків. Вони вбивали своїх міжнародних ворогів і партнерів. Вбивали дисидентів і пропагандистів. Тих, хто засуджував, і тих, хто підтримував. З величезним ентузіазмом перестріляли купу свого народу, і купу народів інших. Вбивали дітей, жінок, пенсіонерів, інвалідів. Навіть Гагаріна, кажуть, нащось убили.
В історії Росії людей, які померли власною смертю значно менше, ніж тих, хто помер не своєю. «Помер Максим, да и хрен с ним»… — каже російська приказка. Все російське мрачне православ’я орієнтоване не на життя, а на очікування смерті. Навіть їхнє «торжество жизні» – це наслідки чиєїсь погибелі. Шуба, біла «Лада»… Подарки… Повезло…
Я вже не згадую про побутові вбивства по-п’яні, що є абсолютною соціальною нормою для кожної російської дєрєвні. Але іноді навіть вбити людину було мало, то її ще заретушовували на всіх фото і виривали сторінки з енциклопедій. Не було такого…
Замилування самим процесом смерті – в основі культури. Кадри, як гине Чапаєв у річці, розстріл матросів на броненосці «Потьомкін», смерть Василя Губанова в фільмі «Комуніст» — все це золотий фонд російського кінематографу. І головний герой літератури – Фьодор Раскольніков з закривавленою сокирою в руках…
Добре вхопив суть Росії Ілля Рєпін (не дарма, українець). Картина «Іван Грозний вбиває свого сина» — це головний кадр всієї російської історії. Петро Перший свого сина вбив також. А Катерина Друга – свого чоловіка. А сина Катерини, Павла, вбив уже Катеринин онук і син Павла – Олександр Перший. І така вервиця там – нескінченна.
Показова історія з Хафізуллою Аміном, прем’єр-міністром Афганістану. Його вбили двічі. Спочатку КДБ його отруїв, але через вічний російський безлад не проінформував про це власних військових, які прийшли і Аміна «відкачали». Тоді КДБ вбив його заново.
Історія Росії настільки метафорична, що про це навіть писати ліньки. Так само вони незабаром з задоволенням повбивають тих, кого зараз звеличують і нібито шанують. Тому в України місія – не просто перемогти. Покласти остаточний край цьому гротескному царству споконвічного танатосу…
Віталій Чепинога
