Серед мисливців ходить байка про те, як лисиця позбавляється бліх. Не знаю, правда це чи ні, але виглядає кумедно. Вона наскубує з себе жмут шерсті і тримає в зубах. А тоді поволі, хвостом вперед, заходить дуже повільно у воду і блохи, принаймні якась частина, рятуючись, втікають на суху частину і зрештою опиняються в тому клубку шерсті. Його лисиця відпускає по воді і виходить, обтріпуючись.
Шось схоже зараз відбувається в росії, принаймні починає починатись. Не зовсім відбиті росіяни, які хочуть жити до старості — поволі починають нашукувати шляхи як би то акуратно позбутись від путіна. Дистанціюватись від нього і звалити всю вину за війну і прийняті рішення на путіна та його колєґ. Якби він втік сам десь в Китай — то для росіян це був би зараз практично ідеальний варіант. Бо разом з собою путін, звісно, набрав би, багато доларів, але й забрав частку їх колективної вини і дав шанс на реальні перемовини, а не фіктивні. Так, це не робить їх від того менш винними, але принаймні це було б щось на кшталт, якби зараз якийсь снайпер застрелив його. Хіба б ми сумували?
Власне, їх бажання дистанціюватись цілком логічне і нормальне в такій ситуації. Було б набагато дивніше і страшніше, якби стосорокамільйонна країна кричала в один голос — даваааай, розхерач весь світ ядерною бомбою і хай у відповідь розхерачать і наааас!! Ні. Таке лякає і їх самих, навіть вже керівники федерального рівня пишуть перелякані звернення до путіна, шоб він вплинув на своїх пропагандистів і щоб ті перестали розвивати ідею ядерного удару. Смішні, та це ж він їм і наказує.
Тепер про пошук “хороших” рускіх.
З точки зору українців зараз справді абсолютно безглуздо таким займатись, бо, по-перше, ми дуже зайняті зараз тим, аби відбитись від точно поганих. А, по-друге, рускі напали не як народ, а як держава. А у громадян відповідальність колективна, оскільки всі сплачують податки і на їх гроші обрана ними влада робить танки, навіть якщо вони проти цього.
Тому я не пробую шукати «хороших» руских і нікого не закликаю це робити. Бо мені вже пару разів закидали такі докори. Нам цей пошук зараз нічим не допоможе, навіть якшо знайдемо. Тому я і дуже скептично ставлюсь до схвальних кивань, коли хтось дуже медійний з росії публічно заявляє: «Я в цій війні підтримую Україну». Це безглуздо і для нас, і для нього. Тому що його просто приймають як зрадника та купленного, а отже користі з цієї підтримки взагалі нуль. А якщо він скаже, приміром, «Я проти цієї жахливої війни, яку почала моя держава бо це злочин і вимагаю негайно її зупинити» — то це вже щось корисне, бо він не відлякає свою аудиторію і комусь це здасться переконливим. Адже, як відомо, під час об’єднання треба шукати тих, хто думає так, як ти або близько, аніж шукати принципових противників і пробувати їх переконати.
Тому я абсолютно підтримую процес пошуку «хороших» рускіх самими рускіми всередині росії. Для себе. Для того щоб пробувати об’єднуватись в більші сміливіші групи і опиратись. Якщо не прямо війні чи путіну, то хоча б мобілізації. Бо без мобілізації — війні кінець. А з кінцем війни прийде кінець і путіну.
А з колективною виною доведеться розбиратись пізніше. У тому числі тим, кому вдасться вижити за умови якнайшвидшого кінця війни.
Володимир Гевко
