Наш департамен культурної спадщини працює! Пишемо експертні висновки про потребу ліквідувати сліди всіляких комінустичних діячів у топоніміці й щодо демонтажу меморіальних табличок. Вважайте, що я прожила день не марно — накатала висновок про потребу демонтувати меморіальну табличку Ванді Василевській на приміщенні школи № 5 міста Києва.
Але треба ще зняти її табличку із будинку по вул. Шовковичній, 10, де Ванда жила і померла.
Взагалі це була просто рідкісна падлюка із розумними очима, мала чин полковниці у Політуправлінні Червоної Армії, організовувала комуністів спершу у Львові, потім у Москві, а згодом і в Києві. Мала дві Сталінські премії, 6 разів обиралася до ВР СССР. Мала нашого Корнійчука за 4 чоловіка чи 3 зі штампом. Головна радниця Сталіна у польських питаннях в часи 
2 світової війни.
Сталін начебто дав їй свій приватний номер телефону, але його коханкою Ванда не була — польські історики це заперечують. До речі, у Львові у 1939–1940 рр. Ванда обстоювала польську мову викладання в школах.
Найдивовижніше, що її батько Леон Василевський ненавидів Росію, виступав проти полонізації українців. Він знав, що Україна буде незалежною державою. Про це написав у своїй спогадах. Мені дуже шкода Леона Василевського. Мати таку доньку – жах!
Добре, що він помер у 1936 році і не побачив, як його Ванда перетворилася з соціалістки на кондову сталіністку.
І що цікаво.
За кілька днів до своєї смерті Ванда була на похороні Максима Рильського. Містично: таке враження, що Максим Тадейович її забрав з собою. Хто б подумав, що я писатиму про Ванду Василевську експертний висновок. Я ж її читала в університеті — щоб не сумнівалися — була вона в нашій лектурі. Ванда була, а от навіть «Попіл і діамант» Єжи Анджеєвського з лектури викреслили. Який там Мілош — вчилася я в часи Ярузельського і воєнного стану в Польщі. Коли подумаєш, з якої глибокої ями ми таки вилізли, а вилізли ми майже із білоруської ями, то стає якось світло на душі.
Роксана Харчук
