Так уже якось склалося, що ключові події, які великою мірою впливають на Україну, не в Україні відбуваються і не українцями зґенеровані. І це не лише сьогодні, а впродовж всіх 28-ми років нашої незалежності.
Не тільки Україна така, всі не наддержави подібні в цьому одну на одну. Ми — помірно антисуб’єктні. Ми — не перші, якщо не брати до уваги вареники й колядки…
Це — об’єктивна реальність.
Тому всі українські політики й державні діячі дещо схожі на велосипедиста в тандемі, який сидить на другому місці, ззаду.
Здавалося б у тебе є руль. Але він намертво припаяний до рами і ти можеш за нього лише триматися, аби не впасти. Не ти визначаєш напрямок руху. Твій обов’язок — невтомно крутити педалі… А попереду тебе, на обрії, аж куди сягає око, — не світлі перспективи, а завжди — якась (чиясь) жо*а…
Втім, можна знайти переваги і в такій позиції…
Можна шлангувати на педалях, постійно озиратися назад, в боки та показувати дулі перехожим…
Можна навіть трохи подрімати, якщо добре вмостився. У будь-якій позиції можна знайти переваги, за винятком відверто ДЕЯКИХ…
Віталій Чепинога
