Т. Г. Шевченко. «Пожежа в степу». Акварель, Кос-Арал, 1848 р. Авжеж, він геній, і нікуди од цього не дінешся: геній — це попадання в нерв «поза часом»: доказ присутности Бога в нашому земному світі. (До речі, Шевченків Мангишлак — це якраз місце, за яке Росія якраз і розв’язала цю війну: саме там зосереджено головні нафтові родовища Казахстану…
А про те, що в тій трагічній країні міститься ще й 40% світових запасів урану, а ЄС із 1.01.22 р. розпочав процес повороту до атомної енергетики яко пріоритетної, багато писано в ці дні й без мене = і яка ж могла бути реакція Кремля, як не «мы на горе всем буржуям мировой пожар раздуем»?.. Так почалися тектонічні процеси, що матимуть безпосередній вплив на життя кожного — на те, яким буде світ усього через 10 років…)
А саундтреком до цієї есхатологічної картинки є казахський горловий «кий», аранжований під гіп-гоп: саме такі штуки робив у музиці «батько казахського репу» Сакен Бітаєв, 7 січня застрелений на вулиці Алмати у власному авто…
… А ще там живуть українці. Багато українців — засланців 3-го й 4-го покоління, внуків і правнуків розкуркулених, зеків і спецпоселенців. Це-бо був другий за величиною (після Сибіру) континент Архіпелагу Гулаг: 11 гігантських мегаполісів-таборів, розкиданих серед нескінченного Степу…
А тепер подумки зберіть це все докупи, хоча б за півтораста років, відчуйте цю «метафізику історії» — і здивуйтесь, що ця перенабрякла «бомба сповільненої дії» вибухла тільки тепер…
Ні, це не СРСР-2. Не біймось, буцім ми, «такі маленькі», тепер «лишилися самі». І ми не «маленькі», і це — аж ніяк не початок «нового жаху» — це все ще триваюча агонія того, попереднього: «велика чистка» історії, пожежа в Степу.
Оксана Забужко
