Суспільство

Альохін, таксист і я на лубенському цвинтарі

На лубенських могилах – вітер в обличчя. Майже за Миколою Руденком. Перегонами. Рвучкий. Безжальний. У свист. В моторошну кров.

… Мам, ти все така ж молода…
У свої 55-ть весен. А я, вже твій печальний ровесник, чуюся такий осінній. Пишу. Може, комусь-колись це згодиться.

Твій лісовий технікум. Українська історія. Культура. Література. Два Олександри – Довженко й Олесь, з твоєї легкої, окремішньої, руки в моїй душі, живуть…

– То що ж нам з усім цим, державним, робити? – приводить він мене до тями, стискаючи кермо так, що на ньому аж тріщать-викручуються шкіряні обладунки.
– Ставати з крутого правого боку.
— І що? – впирає таксову «Ладу» в стежку до маминої – при могилі – картини і трепетно-тонкого, з коростишівського каменю, темного хреста.
— Тоді українські національні барви в центрі будуть незмінні.
— Ваш батько Петро Якович? Головний міський ветеринар? Помер? Царство йому Небесне. Допоміг мені дуже, коли я ставав на хазяйство… Говоріть. Інтересно. Якщо треба – почекаю, скільки скажете.
— Ага… «Інтересно»…

… І здача-продаж Криму… І біда-горе на Донбасі… То вже все наслідки. Це президенство і сам президент – маска, ширма, що її начебто вибрали «законно», «на всіх підставах» і «всім народом». Президент має по суті необмежену владу. Хоча у нас парламентсько-президентська республіка. Ззаду, з-за штори, керують процесами. Переставляються кадри, які «рєшают всьо», на найвищих посадах, у силових структурах: військо, МВС, СБУ, всі спецнази, альфи, барси, тигри, титани, їх десь близько 30-ти, напряму — під Президентом. (посутнньо – репресивні органи, як колись НКВД). А значить – у них…

… Он, міністр ЗСУ закликав офіцерів повернутися до армійських лав. На якій підставі??!!! У нас ОФІЦІЙНО АТО!!! Якою має керувати генерал СБУ. АТО!!! Отака каламуть! Цей їхній борщ!!! Ми тут гості. І НЕ ПРИ ДЄЛАХ УЖЕ!!! На горі чужі люди. Обрали – тепер їстимете.

Треба було думати кого!!!
Ну, а це «тупе поголовне виживання»: ні постійної роботи, ні місця праці нема, немилосердна страшна квартплата, інші побутові послуги, проїзд у транспорті, наземному й метро — хоч вішайся, накладай на себе руки…

Далі – їхні «общечеловеческие ценности».
Заборонили в паспорті графу «расової належности», зліквідували «національність». Валять нам хазарський каґанат чи третю хазарію. Небесний Єрусалим уже на південних наших землях надумали. Етноцид-геноцид – перед очі. До 15 мільйонів уже не так і далеко. За останні три роки вже скільки нашого люду лягло – тими чи тими смертями, скільки виїхало.

— Це так, потроху…
Чи щось не так?! – несе мене, добрим чином. – Гроші і бізнес – на крові чи без неї – то для них – головне. А це – енергія, влада. Сила. За ними – ЗМІ, де вони дурять людей. Пластичних – у пристосуванство – купують. Непокірних прибирають. У них – Пурім.

Що читати?
Олександер Наріжний: «Нищення українського народу голодом». Рихард Ваґнер: «Жидівство в музиці». Алєксандр Альохін: «Жидівські та арійські шахи». Там – їхня психологія. Колись я в свому «Слові» друкував. Паперово. Сьогодні все є, електронно. Власне, всі все знають…

Питання: скільки український народ це терпітиме?! І коли їх по-справжньому, з їхніми бебехами й перинами, пожене?!
– Вас чекати?
– Їдь, – заходжу до мами і німо сторожую коло її вічної пам’яти… По мамі вже 26-та річниця, осьо, була. Батя ще «свіжий», торішній. Повз, поголосом, силуетами-постатями – люди. Дальні чи ближні. Пам’ятають-люблять. Ідуть сюди.

Полюби ближнього та ще й як самого себе – чогось, не знати чого й чому, крутить голову біблійне. А попробуй його полюби?! Та ще й живого?! Трудно. Не виходить. Трохи. Як направду. Тоді?.. О-о-о!!!Тоді – то вже «ДА»… Могильно-трупна любов.

Поправляю на цоколі барвінка. Цілую хреста.

… Встигнути!
Я вже скільки разів не встигав – повторюю собі, встонадцяте! Встигнути!!!

Олександр Сопронюк

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.