Суспільство

Ерік Берн про батьківські закляття

Американський психолог і психіатр Ерік Берн відомий як розробник трансакційного і сценарного аналізу. Берн зосередив увагу на «трансакціях» (взаємодіях), що лежать в основі міжособистісних стосунків. Деякі види трансакцій, які мають у собі приховану мету, він називає іграми. Так виникла теорія ігор. Продано понад сім мільйонів примірників його книги «Ігри, в які грають люди».

Ерік Берн розглядає три его-стани: Дорослий, Батько і Дитина. Вступаючи в контакт з навколишнім середовищем, людина, на думку Берна, завжди перебуває в одному з них. Всі три стани особистості формуються в процесі контакту дитини з батьками, вона отримує від них образи і приклад поведінки, приймає сценарій і антісценарій. Потреба в отриманні сценарію закладена генетично. Дитина відчуває потребу в упорядкуванні інформації і шукає у дорослих допомоги.

Берн впевнений, що життя кожної людини програмується до п’ятирічного віку, і всі ми потім живемо за цим сценарієм. Ось 10 цитат цього видатного психолога про те, як програмується наш мозок:

1. Сценарій – це життєвий план, що поступово розгортається, формується ще в ранньому дитинстві переважно під впливом батьків. Цей психологічний імпульс з великою силою штовхає людину вперед, назустріч його долі, і дуже часто незалежно від її опору або вільного вибору.
2. У перші два роки поведінка і думки дитини програмуються здебільшого матір’ю. Ця програма і формує початковий каркас його сценарію, «первинний протокол» щодо того, ким йому бути, тобто бути йому «молотом» або «ковадлом».
3. Коли дитині виповнюється шість років, її життєвий план вже готовий. Це добре знали священики і вчителі середньовіччя, казали: «Залиште мені дитину до шести років, а потім беріть назад». Хороший дошкільний вихователь може навіть передбачити, яке життя чекає дитину, чи буде вона щасливою або нещасною, чи стане переможцем або буде невдахою.
4. План на майбутнє складається переважно з сімейних інструкцій. Деякі з найбільш важливих моментів можна виявити досить швидко, вже в першій розмові, коли психотерапевт запитує: «Що батьки говорили вам про життя, коли ви були маленьким?»
5. З кожної вказівки, в якій би непрямій формі вона не було сформульована, дитина намагається витягти її імперативне ядро. Так вона програмує свій життєвий план. Ми називаємо це програмуванням, оскільки вплив вказівки набуває характеру сталості. Дитина сприймає бажання батьків як команду, такою вона може залишитися на все його життя, якщо в ній не станеться якогось драматичного перевороту або події. Тільки великі переживання, наприклад війна, або несхвалення батьками кохання можуть дати миттєве звільнення. Спостереження показують, що життєвий досвід або психотерапія можуть також давати звільнення, але значно повільніше. Смерть батьків не завжди знімає закляття. Навпаки, в більшості випадків вона його робить міцнішим.
6. Найчастіше дитячі рішення, а не свідоме планування в зрілому віці визначають долю людини. Хоч там що люди думали чи казали про своє життя, нерідко створюється враження, ніби якийсь потужний потяг змушує їх кудись прагнути, дуже часто зовсім не у відповідності з тим, що пишеться в їхніх автобіографіях або трудових книжках. Ті, хто хоче робити гроші, втрачають їх, тоді як інші нестримно багатіють. Ті, хто заявляє, що шукає любові, спонукають до ненависті навіть у тих, хто їх любить.
7. У житті людини сценарний підсумок обумовлюється батьками, однак він буде недійсним доти, поки не буде прийнятий дитиною. Звичайно, прийняття не супроводжується фанфарами і урочистою ходою, але тим не менше одного разу дитина може заявити про це з усією можливою відвертістю: «Коли я виросту, я буду такою ж, як матуся» (що відповідає: «Вийду заміж і понароджую стільки ж дітей ») або «Коли я стану дорослим, я буду як тато» (що може відповідати: «Буду убитий на війні»).
8. Програмування переважно відбувається в негативній формі. Батьки забивають голови дітей обмеженнями. Але іноді дають і дозволи. Заборони ускладнюють пристосування до обставин (вони неадекватні), тоді як дозволи надають свободу вибору. Дозволи не ведуть дитину до біди, якщо не супроводжуються примусом. Істинний дозвіл – це просте «можна», як, наприклад, ліцензія на рибну ловлю. Хлопця ніхто не змушує ловити рибу. Хоче він – ловить, хоче – ні і йде з вудками, коли йому подобається і коли дозволяють обставини.
9. Дозвіл не має нічого спільного з вихованням вседозволеності. Найважливіші дозволи – це дозволи любити, змінюватися, успішно справлятися зі своїми завданнями. Людину, що володіє таким дозволом, видно відразу, так само як і того, хто пов’язаний всілякими заборонами. («Йому, звичайно, дозволили думати», «Їй дозволили бути красивою», «Їм дозволено радіти».)
10. Потрібно усвідомити: бути красивою (так само як мати успіх) це питання не анатомії, а батьківського дозволу. Анатомія, звичайно, впливає зовнішність особи, однак лише у відповідь на усмішку батька чи матері може розквітнути справжньою красою обличчя дочки. Якщо батьки бачили у своєму синові дурну, слабку й незграбну дитину, а в дочці – потворну і пустоголову дівчинку, то вони такими і будуть.

Володимир Коскін

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.