М’яса закарпатці, на відміну від сусідів-мадярів, їли мало. А отже, тут не були популярними й приправи, спеції. Хіба що часник, хрін, петрушка, кріп, м’ята, чебрець…
М’ясоїди агресивніші, більш вольові, зорганізовані, схильні до домінування. А городина, молоко і крупи налаштовують на мирний, споглядальний лад.
Недарма на цих продуктах базуються майже всі східні системи й дієти. Рослинна їжа закорінює, прив’язує людину до землі. До своєї землі. Не те що тваринництво, яке схиляє до кочових, загарбницьких тенденцій.
Яка їжа – така людина.
Взяти хоча б наші голубці. Звичайні крупи хитро упаковані і акуратно складені в горщик – кожен самодостатній екземпляр, кожен собі на умі.
Тут тобі й кмітливість, і індивідуалізм, і общинна відособленість у «своїй хатці», і водночас якась смиренність, приреченість, що сьогодні-завтра кожного з’їдять. Хоча під тим замислуватим капустяним листом нічого особливого немає…
Голубці – це таки «наша» страва.
Мирослав Дочинець
