Листи як люди: мають свою долю, своє призначення і свій вік. Є листи, що вмирають іще в конвертах, а є такі, кому відміряне якщо не безсмертя, то життя неозоре. Не доконче легке. Часто навіть страдницьке, але таке, що зазвичай переходить у спадок поколінь.
«Мої думки тихі». Український фільм. Сходив подивився. Дуже-дуже своєрідне кіно. Не знаю навіть з чим порівняти.
В українському прокаті з’явився фільм «ЕКС» режисера Сергія Лисенка. Картина завершена ще 2018-го, але з якихось причин затрималась на шляху до екрана. Ну, то, може, й на краще — нині ситуація в прокаті сприятливіша.
То вже стало доброю традицією — в українській електричці український нарід веде шляхетні бесіди про передачу української залізниці «Deutsche Bank»-ові.
75 років тому солдати 1-го Українського фронту звільнили найстрашнішу в історії людства «фабрику смерті» — Аушвіц. Першими ворота відкривали українці із 100-ї Львівської дивізії…
Я дуже хотіла його побачити. Маю на увазі фільм «ЕКС», який цього тижня вийшов на великі екрани України. Тому попри всі проблеми і труднощі (ще зранку ми були в «Буковелі»), таки потрапили на останній сеанс в Золочівському кінотеатрі «Галичина».
М’яса закарпатці, на відміну від сусідів-мадярів, їли мало. А отже, тут не були популярними й приправи, спеції. Хіба що часник, хрін, петрушка, кріп, м’ята, чебрець…
Націю характеризує її ставлення до власної історії. Часто достатньо поглянути на те, кого зі своїх лідерів нація сприймає героями – і все зрозуміло.
