Суспільство

Людей об’єднують і роз’єднують цінності!

Зайшов до однієї з одеських книгарень. Бачу чоловіка і жінку. Уважно роздивляються дитячі книжки. Потім чую знайомі голоси. Придивляюся. Справді – це мої знайомі. Сімейна пара. Трохи за тридцять. Мають двох дітей…

Давно їх не бачив.
Пам’ятаю, на початку Революції Гідності ми перетиналися біля Дюка. Але після того бачились дуже рідко.

Звісно, перша і найлогічніша в цій ситуації думка: «треба підійти привітатися». Зробив кілька кроків, але зупинився, бо почув фрагмент їхньої розмови:

– Ідіотізм, зачєм такіє кнігі ставіть на укрАінском?
– Да і нє говорі, оні навєрно Адєсу пєрєпуталі са Львовом.
– Маразм крєпчал. Кто ж іх тут купіт, гдє оні відят укрАінцев?
– Ну как ето кто? Заєзжиє, відімо.
– Так щяс же нє лєто…

І я передумав підходити.

Під час Майдану, і навіть ще на початку війни, я мав достатньо ліберальні погляди, міг спілкуватися практично будь з ким, але тепер вже абсолютно переконаний, що товаришувати, і тим більше мати дружні стосунки з переконаними одномовними російськомовцями, не можна!

Та в мене і не вийде.
І не важливо, про кого йдеться: родичі, колеги, друзі дитинства… Людей об’єднують і роз’єднують цінності!

Ви скажете: «одномовні російськомовці теж можуть вивчити мову, почати переходити». Так, згоден (особливо це стосується молоді – людей, які ще тільки визначаються з майбутніми орієнтирами і позиціями). Я ж не дарма наголошую — «переконаними». Це про наміри і цінності.

Бувають люди, які ще не вміють, але видно, що навчаться, бо в них є запал, бажання бути українцями. Але є й такі, для яких «нєтразніцинакакомязикє…», які, наприклад, дуже обурюються, коли хтось каже, що Зеленський – це погано навіть просто тому, що він протягом усієї своєї «акторської» кар’єри насаджував в Україні «русскій мір»…

Вони бачать в ньому себе!…
Вони теж мешканці «русского міра». Це і є їхній «дім буття», і «переїжджати» вони не планують.

Ці люди – носії виразно іншої ідентичності. Українською вони не розмовляють через шовіністичне відчуття зверхності (часом це відчуття зверхності характерне навіть для колишніх україномовних, які позбулися своєї мови, як змія старої шкіри… на жаль, імперська зараза дуже дієва).

Вони просто хочуть жити в «НЕпутінській росії». І, до речі, саме тому значна частина цих людей свого часу виступили проти Росії путінської. По суті, звісно ж, вони підтримували нас. Але в нас із ними різні мотивації. Іноді вони сварилися зі своїми… Але в підсумку їх усіх примирив Зєлєнскій…

Ми, україномовні, для них – диковинні аборигени, вимираючий вид. Наші цінності вони вважають безперспективними.

Варіантів майбутнього три. Так, як є зараз, не може тривати довго. Отже:

1. Ми все-таки створюємо сильну УКРАЇНСЬКУ державу, в якій професійна і соціальна реалізація без використання української мови та поваги до українських національних цінностей, стає неможливою.

2. Вони затягують нас у своє «пространство», яке неминуче (хоч вони це і не завжди усвідомлюють) зростеться з путінським.

3. Країна не втримується в теперішніх кордонах, і патріоти, що мешкають на територіях, де домінує «їхній» світогляд, вимушені перебиратися кудись західніше.

Сергій Бригар

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.