Суспільство

Маркетинг і характер

Геній маркетингу, десерт на вихідний. Діло було давно, в Каліфорнії. Наша компанія півдня спацерувала вздовж океану – студентські канікули – а потім пішли до прибережної кав’ярні. Місцеві рекомендували: вам, європейцям, має сподобатися, її справжній француз тримає.

Заходимо, за прилавком – огрядний вуйко, черевом і носом схожий на Депардьє. Сухий кивок головою, мовчки, у відповідь на наші «як ся маєте?» і обов’язкові в Америці посмішки. Неприязний якийсь. Зате на вітрині – повно висококалорійної краси, від талії дуже помагає. Товстобокі круасани, тістечка, круглий пляцок у «вінку» з тіста і справжньою запеченою грушкою на чубку. Ми його якось одразу гуртом захотіли. Хлопака з компанії питає в господаря: «Прошу пана, що це таке?».

Той, з інтонацією і виразом обличчя, ніби останньому імбецилові пояснює: «Це іжа».

Овва. Часи, нагадаю, були далекі від теперішніх, коли сервіс у США все більше нагадує хамовитий совковий. Клієнт був завжди правий, йому догоджали, і тільки так. Хлопака, трохи завівшись, але все ще чемно: «Розумію, що їжа. Можете сказати, що всередині?».
«Купіть собі, розріжете і будете знати».

Половина компанії зашепотілася: йдемо звідси, ну його, хама! Друга – хлопці, переважно: лихо з ним, їсти хочеться, давайте вже купимо. Добре, сіли тут таки, ріжемо на всіх пляцок.

Це була пісня з ванільного крему, вимочених в коньяку грушок і листкового тіста. Дуже смачно, реально. Впоравшись з пляцком, ми ще щось замовили, з собою теж. Вуйко обслуговував так само, як і раніше – непривітно, понуро.

Вже згодом місцеві розповіли: заклад зажив слави після порядного скандалу. Прийшов до француза 100%вий американець і почав вимагати – уявляєте? – латте з конче знежиреним молоком, як тут у багатьох заведено. Не те, що був відправлений за кораблем, але доволі різко розтлумачений: ліпше вже з натуральною сечею каву пити! Бо знежирене молоко – то взагалі якесь знущання, хто би таким порядний напій паскудив?! Принаймні, він, син французької землі, точно не буде.

Американець, звісно, образився і пустив поголос про некультурного типа по всьому узбережжю: не ходіть туди! Людям же стало цікаво: невже справді такий невихований екзот завівся у їхніх краях? Майже посилає, серйозно? Не може бути! Поперли валом, аби переконатися. Принагідно куштували французьку випічку, яка вигідно відрізняється від американської. Сподобали собі, пустили поголос, але вже сприятливий для бізнесу. Процвітає.

Все, чому нас вчили про маркетинг, не завжди варте витрачених на науку грошей. Чи, може, просто характер перемагає, коли його показати. Плюс традиція і якість, звичайно.

Людмила Пустельник

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.