Є така давня примовка: чогось хочеться, але не знаю кого… Кілька разів під час розмов з новими маловідомими людьми ця примовка приходила на ум. Не запитував і не опитував: чого б вам хотілося? В розмовах відчувається повна розгубленність від: ми знову все програли, до: нас Бог не залишить.
Так, у ці великодні дні церкви переповнені. Багато молоді. Дорогі автівки біля храмів тісняться одна біля одної, як на Хрещатику. Звісно, люди чекають від Нього підтримки особисто і доброго дива для всіх. Зневіра зсушує, обезсилює. Зросити зранену душу, увірувати ще сильніше — за цим, певно, і стоять перед входом до церкви молоді і старі.
Немало довелося й самому говорити. Слухають. Очі починають блищати. Дивуються, а чому ми вас не знаємо, хто ви? Нам ще ніколи так чітко не розкладали все по полицях: хто ви і звідки…
Не називаю себе. Я — просто громадянин України. Ні професії, ні місця проживання, ні віку свого навіть не називаю. І слухають. І вірять почутому. Я давно мріяв стати просто Словом. І в ці дні мені видалося, що саме його люди й чекають.
Ну, немає в нашій анархічно-демократичній країні авторитетів. Щось чи хтось не дає врости такому поняттю, як авторитет.
В рідному селі Івана Франка Нагуєвичах я все випитував місцевих: ну, чому ви відмовили своєму знаменитому землякові у праві це село називати його іменем — Івана Франка, натомість повернули стару назву досить суперечливого походження. Ще й коли відмовили – у 1989 році на святкуванні 133 річниці народження Франка! Було село Івана Франка стало знову Нагуєвичі.
І про це можна було дискувати, якби не в цій же місцині Іванові Франкові не відмовили у свій час у обранні до парламенту. Як відмовили зовсім недавно у виборах до парламенту у Каневі синові відомого кінорежисера Юрія Іллєнка Андрію, що послідовно словом і зараз зброєю відстоює інтереси незалежності України. Вулицю у Каневі назвали іменем Юрія Іллєнка, а щоб син представляв інтереси канівчан у Верховній Раді то зась…
Народ без провідників, без еліти, то просто населення. Будь-який зайда з дешевим крамом-дзеркальцями, фальшивими коралями обдурить. І обдурені прямують до Бога, не тямлячи, що у Бога, крім ваших рук, інших рук немає.
Віктор Лешик
Країну ведуть “напівпровідники“, очолює напівпрезидент, напівспікер, напівпрем’єр-міністр…
Та ще маємо ¾ “насєлєнія“ – “напівнарод“, той, що їх вибрав, іншими словами – нарід…