Все рідше до нас забігає. Дуже багато роботи. Велике хазяйство. І скрізь — одні руки… Вчора ходила далеко в поле, перегортала сіно. Журиться, щоб не було дощу. Бо все знову змокне і пропаде…
Настя тяжко працює.
Але це вже така селянська звичка, що сильніша за натуру. Бо по-іншому не уявляє свого життя.
А вже, як все за довгий день переробить, то часом забіжить на пізній наш вогник. І ми чаюємо собі на терасі при свічці… слухаємо Настині оповідки і нові пісні…
Нам то що?!
Будемо спати довго… А Настуня вже на світанку почне новий день.
Сьогодні у нас знову +32. Спека-спека. Але я не хочу дощу. Боюся, щоб не змокло Настине сіно…
Антоніна Палагнюк
