Суспільство

Петро, що розраховується малюнками

Жив у нас на вулиці Петя. Художник. Непримітний такий, ну, як воно часто серед художників буває, тихий. Хоча і в береті. Ну, як люди до художників ставляться? Малюєш і малюй, кому ти нужний? Даже раз міліція на нього адмінку склала по жалобі, за те, що на дверях під’їзду метелика намалював… І красівий же ж метелик, як двері хто відчиняє, то він ніби крильцями рухає, але ж… непорядок! Метелика замалювали.

А через деякий час Петро поїхав чи то в Париж, чи то в Берлін, і про нього на багато років забули. Аж якось повернувся. Як сам казав: надихнутися місцями юності. Ну, і запросив кількох знайомих до кафе, яке саме вірменин відкрив на кутку.

Ну, поїли, випили, потринділи…
Петро показав у телефоні будинок здоровннний, ніби «Артек» на березі океану, мовляв, мій. Всі кивали, тіпа: віримо, але потай думали: бреше! Аж підходить офіціант з рахунком, а Петро каже, йому, давай, мовляв, я малюнком розрахуюся… Всі, конєшно, заржали, а вірменин, котрий хазяїн, каже: ти ото мені краще п’ятсот гривень намалюй і свободєн…

Ну, Петро стенув плечима, розрахувався, попрощався з усіма і поїхав у свою закордонщину. Аж Вовки Пістона син — хлопець розторопний — якось підходить і каже: а ви знаєте скільки у того вашого друга, шо ви з ним бухали, малюнок коштує? І показує в телефоні. Всі глянули і чуть не попадали — один малюнок більше десяти тисяч євро! І вже були випадки, шо Петро в Бельгії і Австралії за обід отими малюнками розраховувався, і власники кафе після того попіднімалися сильно. А ці наші «чопки» навіть селфі з ним ніхто не зробив.

Той вірменин, коли почув і розібрався, то мало собі бороду не вирвав! Навіть пробував метелика з дверей під’їзду відмить, но куди там! Там вже мільйон слоїв фарби зверху. А Петро після того більше вже не приїздив, а кафе після того почали називали «П’ятисотка», яке згодом взагалі закрилося.

Руслан Горовий

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.