Моя шестидесята ніч. Весняна, холодна. На небі повний Місяць розпікся, як жовток на сковорідці. Він освітив дорогу моїм рокам. А вони всі стоять юрбою під дверима моєї квартири, чекаючи півночі. У правій руці кожен рік тримає по свічечці, в лівій – по вузлику з моїми прожитими днями. А їх уже, Господи, гай-гай…
Ціла армія моїх прожитих днів, моїх захисників, моїх друзів, моїх порадників. Незчислимі тисячі разів для мене сходило Сонце і заходило. Але колись прийде мій останній день, і з заходом Сонця, 
забере і мене з собою. Скільки мільярдів людей уже пішло в цю далеку дорогу?..
Мій перший рік найменшенький, і свічечка в нього найменша, але горить вона найяскравіше, бо засвітилася нині в 60-тий раз. Язичок вогню на ній і зараз промовляє моє перше в житті слово Мама, а у вузлику зав’язані мої перші кроки. Це він, мій перший рік, взяв мене за руку 5 квітня 1962 року, і перевів через нашу стару хату. Моя сестричка-близнючка Людочка почала ходити у 9 місяців, а я боявся, і вперше пішов саме в цей день. З того часу я на ногах, і кроки мої співають мою пісню Життя.
Тільки що прийшла моя Доля. Роздягла мене. Обмила моє тіло настояними на травах росами, і сказала, щоб я став навколішки і помолився. Я молився на схід Сонця, дякуючи Богу за Його щедрість і благодать, і Доля, запаливши мою 60-ту свічечку молилася поряд зімною. Після молитви вона благословила мене, а у вузлик зав’язала найцінніший подарунок – любов до Життя…
Ярослав Садовий
P.S.
… Троє з «Урядового кур’єра» і мангал.
Ірпінь. Грудень 2021 року…
Ярославе, вітаю з черговим неповноліттям! Здоров’я тобі та всій родині, щастя, добра, успіху! Уклін ангелу-охоронцю, який зумів вберегти вас у містечку-мученику Бучі…
Сподіваюся, ми, як і планували колись, ще зустрінемося і у твоїй Бучі, і в Ірпені. Адже господарка цього ірпінського гостинного подвір’я з мангалом під лісом, на щастя, також зараз у безпеці.
Далі будьмо!
Павло Кущ
