Останні два дні мовчки молилася, щось мовчки робила, мовчки витирала сльози, пила корвалол. Вночі виходила на вулицю – сю ніч було дуже зоряно. Я тепер боюся зоряних ночей, але це окрема тема…
Мовчки дивилася на зоряні Небеса. А на світанку, коли стала до молитви, все, що мовчки карало, — вибухнуло, закричало уголос, застогнало мукою закатованих, розстріляних, зґвалтованих діточок, замордованих…
Я кричала.
Я вперше так кричала за все своє життя.
Валентина Мастєрова
