Ось уже другий день у багатьох певний ступор і прострація від побаченого в Бучі. Є багато людей абсолютно гуманітарних професій і їхня гуманітарність тепер не дозволяє їм прийняти і сенсово опрацювати побачене. Ці люди будували свої карєри і реалізовували свої навички через творчість у всіх її видах та керувались гуманістичними ідеалами. І тепер розрив шаблону. Ерор. Синя смерть, як кажуть комп’ютерники.
Спеціально пишу тут на «русском» языке. Це буде фінальне моє слово цією мовою.
… 1980-й. Олимпиада. Я, маленький дурачек. За окном, конечно, Афганистан и мама кудахчет, чтобы ее цыпленок не попал в мясорубку. А до призыва то еще лет десять. Мы во дворе слушаем на «радіолу» Panasonic радио «Свобода». Все. Всем двором. Грызем семки. Теплое лето. Это, конечно — абрикосы прямо во дворе, сливы, яблоки. Вишня на крыше ментовских гаражей. Вкусно. Шелковица в соседнем дворе…
Останні два дні мовчки молилася, щось мовчки робила, мовчки витирала сльози, пила корвалол. Вночі виходила на вулицю – сю ніч було дуже зоряно. Я тепер боюся зоряних ночей, але це окрема тема…
Моя шестидесята ніч. Весняна, холодна. На небі повний Місяць розпікся, як жовток на сковорідці. Він освітив дорогу моїм рокам. А вони всі стоять юрбою під дверима моєї квартири, чекаючи півночі. У правій руці кожен рік тримає по свічечці, в лівій – по вузлику з моїми прожитими днями. А їх уже, Господи, гай-гай…
