Помню, років тридцять з лишнім назад: вранці прокинувся, скопав бабі Уляні величенький город лопатою, по предварітєльно согласованим тарифам… Потім поїхали по рибу, бродили з плигуном по болоту півдня, ще в холодній воді…
Потім помив з річки «Москвича» батькового, хоч він завжди був однаковий, хоч митий — хоч не митий…
Потім — клуб, кіно, діскотєка. Портвейн з горла в парку…
Додому вернувся в два часа ночі, вранці встав о шостій — хоть би тобі шо…
А тут сьогодні, ради карантіна, поміняв три лампочки в квартірі, потім лежав, гордився собою два часа… Заморився, страх…
Віталій Чепинога
