У Чернігові з’явилася вулиця Івана Ремболовича — Сіверського Рембо направду. Відтепер ім’я цього борця за волю України носитиме колишній провулок Некрасова. Підполковник Армії УНР, капітан російської армії часів Першої світової війни, творець Вільного козацтва на Чернігівщині, сотник дивізії «Галичина», командир УПА Ремболович (Рємбалович) Іван Семенович народився в 1897 році у містечку Городня Чернігівської губернії.
Оцю світлину з його портретом, яку використав у своїй праці дослідник Роман Коваль, мені передали його чернігівські родичі. Іван Семенович походив з родини священиків. Учасник Першої світової війни. Учасник українізації частин російської армії, за що був заарештований. Перебував у в’язниці 5-ї пішої дивізії, з якої вдалося втекти.
Пізніше Ремболович був командиром пішої півсотні української охоронної сотні м.Городня (весна 1918 р.). Делегат 1-го, 2-го і 3-го всеукраїнських військових з’їздів (Київ, 1917). Того ж року поручик Ремболович стає творцем Чернігівського відділу. Під час захоплення Чернігівщини більшовиками, після боїв під Крутами та Бахмачем відділ козаків під командуванням Ремболовича очищає північ краю від більшовиків та перемагає їх в бою під Березним. Після захоплення Чернігівщини московськими військами під командуванням Щорса він відступає до Києва разом з військами УНР.
Стає старшиною 20-го кінного Павлоградського полку (січень 1919), кінного дивізіону корпусу Січових стрільців (січень 1919), начальник зв’язку Запорозької стрілецької дивізії, Запорозького корпусу (1918), штабу Дієвої армії УНР, начальник оперативного відділу 4-ї Київської дивізії Волинської групи. Учасник Першого зимового походу Армії УНР. Учасник Другого зимового походу Української повстанської армії, під час якого прославився у боях за Коростень, інші міста і села.
Сотник О.Шпілінський, теж учасник тих подій, згадує: «На станцію Коростень о 5.30 направили загін підполковника Ремболовича, який складався з 20 осіб. Він нищить телеграф, телефони, закидає ручними гранатами ешелони».
12 листопада в селі Чайківці Іван Ремболович був поранений. У бою під Малими Миньками 17 листопада 1921 р. організував групу зі ста осіб, з якою хоробро оборонявся, та все ж потрапив у більшовицький полон. 20 листопада, попри поранення, вдалося вирватися на волю. Утік по снігу в 17-градусний мороз роздягнений, босий…
***
Влітку 1943 р. з метою військового вишколу за наказом військового керівництва УНР вступив до Добровольчої дивізії СС «Галичина», закінчив саперну школу. Іван Ремболович пройшов у Дивізії перепідготовку й одержав звання гауптштюрмфюрера (відповідає військовому званню армії УНР сотник, а по-теперішньому капітан). Трапилося це через те, що німці з огляду на вік і слабке знання їхньої мови, не погодилися зберегти йому давнього військового звання.
Стає командиром саперної сотні та куреня дивізії “Галичина” (1943), учасник бою під м.Броди у липні 1944 р., де був тяжко поранений. Всі гадали, що сотник загинув. На меморіальному цвинтарі Дивізії біля міста Золочева Львівської області сотникові Рембаловичу встановлено символічний хрест. Але виявляється це не так, добрі люди підібрали його на полі бою і вилікували і він прожив до серпня 1950 року.
Після бою під Бродами Ремболович — у підпіллі УПА (має псевдо “Кропива”). Далі, як дослідив Роман Коваль, Ремболович організував старшинську школу, хоча є інвалідом — ходить з милицею, яка здійснила кілька випусків, поруч з ним мешкає його син Марко.
В 1949 р. в Космачі його захоплюють НКВДисти. 15 травня 1950 р. згідно зі ст. ст. 54-1а, 54-11 КК УРСР Івана Ремболовича засуджено до розстрілу. Вирок оголосив Військовий трибунал Прикарпатського воєнного округу. “Визнаний винним у тому, що після Жовтневої революції 1918 р. служив в армії гетьмана Скоропадського, а потім у петлюрівській, боровся проти Червоної Армії”.
Його перше кохання — полкового лікаря Армії УНР Світлану Харченко, забили прикладами московити у 1918 р., один з його синів загинув у 1942-1943 рр. в боях з Червоною Армією, інший зник без вісти під час арешту Героя.
Олександр Ясенчук
