Є події і люди, про що я не можу писати… Не ті слова, не ті думки, не ті літери… Я так і не зміг нічого написати про Романа Ратушного… Що написати, щоб було адекватне? Та й чи є в світі щось адекватне цьому? Що можна сказати матері? Нічого! Немає слів таких… Отак напишеш щось вроді від душі, щире й трохи пафосне… А потім підеш снідать, чи чай пить… Якось воно все не так, все не те…
Іноді мені видається, що навіть наша щирість і не лукавість є якоюсь позасвідомою, завуальованою спробою примазаться до чогось величного і героїчного, до чого ми насправді відношення не маємо.
Особисто Романа я навіть не знав.
Але буває так, коли ти відчуваєш гідність, красивий гонор і неймовірну честь Людини навіть через інтернет, через соцмережу, через оптоволокно і ефір…
Це те, що не вбивається! Це те, про що ми кажемо «Герої не вмирають»… Роман у мене в друзях на ФБ. Хай так і буде… Хай так і буде…
Віталій Чепинога
