Коли ми їхали до вершини гори з палаючим вулканом на острові Лансароте (Канарські острови) я подумав: а якби інопланетяни приземлились саме тут? А то обвуглені чорні-пречорні і страшні кластери на увесь простір, куди лиш сягає око…
Сиджу собі в салоні автобуса і милуюся з вікна — жодної рослинки. Просто чорна пустеля. Навіть мух нема. Згадав, що схоже бачив на торфяниках Bолині. Та й то там є якесь життя: комарі, пташки. А тут чорне і мертве царство…
Тож подумалося знов! Якщо б інопланетяни приземлились саме на цей чорний і мертвий терен? Зробили б висновок: життя на Землі не існує — і додому. Знову на Марс чи куди там…
Наш автобус, наче верблюд на межі фолу, попри прірву досягає гори з відкритим вулканом. Там комерсанти все продумали. Bони смажать на кратері м’ясо. У середину кратера можна зазирнути, а там міниться і виграє біло-червона магма. Але обличчя обпікає нараз.
Були любителі посмакувати шашликом, спеченим над кратером вулкану. Дехто мав таку змогу. Ми ж дивилися на острів згори і жахались від такого краєвиду. Два кольори: синє небо і чорна, як смола, застигла лава.
Прийшов час повертатись на базу. І раптом алярм — бракує однієї пасажирки з Китаю. Чекали-чекали… Так і поїхали без неї…
Наступного дня вся преса Канарських островів захлиналась повідомленнями про те, як китайська туристка, фотограф, так захопилася фільмуванням плазми, що пірвала сітку для барбекю і упала у вогняні обійми плазми… Власне, потрапила прямо у полум’яну пащеку «дракона»…
Що ж, китайці люблять «драконів»…
Ото нам після того випадку стало моторошно… Не такі вже й «солодкі» часом оті Канари для туристів-екстремалів.
До чого я оце все згадую?
Сам не знаю. Якийсь «крововилив» з підсвідомості… Але згодом свідомість намацує паралелі і символічність. Ці спогади не могли зринути в пам’яті саме зараз і саме так яскраво, ніби спалах магми.
Ростислав Демчук, «ГРІНЧЕНКО-інформ»
