Бельгія нарешті робить перші спроби послабити карантин. Bідновили роботу фрітюрні на терасах (без фріток з майонезом у паперових кульках бельгійці жити не можуть), офісна кава на виніс… Але найударнішою стала крамниця матеріалів для шиття Veritas (нитки, голки, тканини) — кілометрова черга жінок у масках.
Неподалік мого помешкання є ательє з пошиву (там нам шили для різних акцій українські прапори) — також довжелезна черга. І також лиш одні жінки в масках. Трохи почудувався, бо ніколи гадки не мав, що ці непомітні крамниці у звичні дні час мають отакезний попит серед жінок.
Після пробіжки зайшов до хати, перевдягнувся на терасі, там вивішуємо одяг на кілька днів, і… бачу, як нашою вузенькою-превузенькою вуличкою від гавані місцевої швартовки яхт підіймається людина в санітарній масці.
Я б, може, і не звернув на його увагу, але було видно, що чоловіка хилитає зигзагами від слупа до слупа. Проте він уперто долав відстань. Я вибіг на вуличку, бо просто не міг не розгледіти зблизька цього впертюха.
Bигляд у «карантинщика» був ще той. Ну, такий собі п`яний в «умат» бомж. Але бомж у санітарній масці! Я спитав дозволу сфотографувати його. Похвалив, що дотримується регламенту країни. І тут він раптом каже:
— Я не знаю фламандської, я англієць. Щойно прибув яхтою з Британії. Якщо ви джентельмен, ви мусите говорити англійською…
— Без проблем, — сказав я (а душа раділа і сміялась).
— У мене тут хворі друзі, — вів далі «бомж», — вони вже місяць без грошей, без пива і віскі. То я їм привіз оці ліки… — і він підняв у руці міщулик, з якого прочувся дзенькіт шкла.
Далі, цей дивний британець запропонував розпити з ним пляшку віскі прямо отак посеред вулиці. Сказав, що я реальний джентельмен і йому за мене… не соромно!
На перший погляд, весела історія…
Але, погодьтеся – з підтекстом, філософським і психологічним сюжетом. Сюжетом про дружбу, побратимство, відчайдухість і веселу вдачу…
Ростислав Демчук
