Суспільство

Сільська дивачка, фрау Купріянівна

У нашому селі 80-річну Купріянівну називають «маньячкою». Прагматичним селянам годі збагнути логіку вчинків односельчанки, яка економить на одежині, ходить у дранті, натомість скуповує… сільську нерухомість. На той час, а то був 2006 рік, вона була скупила понад 10 хат-пусток. Ось і тоді, коли ми з нею зустрілися, вона щойно прикупила чергове хазяйство з будинком за 5 тисяч гривень (у 2006 р. це було в межах 1 тисячі доларів).

Довідавшись про незвичну жінку, я вирішив завітати до неї в гості. Щоправда, мене попередили: знайти її буде нелегко. Адже куплених хат має багато. Не знати, де вона зараз порядкує…

Та мені пощастило.
Марія Купріянівна Коньок саме йшла з магазину. Ми сіли на лавочку, і я увімкнув диктофон.

– Ото знайшли передовичку на ВДНХ в Москву.., – коментувала-жартувала. – Я стара баба: сьогодні ходжу, а завтра умру.
– Е, ще рано. Он стільки нерухомості тепер маєте…
– Та скільки там тої нерухомості.., – прибіднялася по-сільському Купріянівна. – Там хата без сараю, на другому подвір’ї нема погреба. У іншому місці колодязя нема…

Сусід, який зацікавився нашою розмовою, на пальцях порахував куплені хати Купріянівни. Виходило понад 10 на різних кутках. Зауважив:
– Тільки ж би оформила їх на себе! Так гроші економить. Воно-то й правда – дорого оформлення в БТІ коштує, а ще нотаріус…

– Для чого вам стільки? – дивуюся.
– Сину буде, онукам.
– Та хто з них схоче сюди переїжджати?
– Може, й захочуть!
– Так уже ж із того, шо купили, виходить по три хати на кожного… Це ви, мабуть, десь почули, що найкраще гроші вкладати в нерухомість?

Бабуся весело-хитрувато зблискує очима, і я зрозумів, що, мабуть, потрапив у ціль. Тільки ж не зізнається у своєму секреті! Еге, це ж хтось може її випередити!

Коли мова знову заходить за хати – намагається перевести її на щось інше. Як вона, Купріянівна, вивчила колись за три місяці у Німеччині мову, коли під час війни потрапила туди на примусові роботи. Мову пам’ятає й досі. Демонструє кілька фраз… Як після того жила на Кубані, народила там двоє діток, але життя з чоловіком не склалося. А вдома теж її не дуже радісно зустріли, мачуха «попросила» геть із хати. Отож вона довго мандрувала-бідувала по чужих кутках, поки не склала копійчину на власну стареньку хатчину. Але мріяла про добрий дім. Лише тепер її мрії збуваються!

Євро, які отримала як компенсацію за роботу в Німеччині, жінка вкладає у придбання дешевих сільських будинків.

– Та й з пенсії я гривень 60 трачу на харчі, – зізнається. – Що мені, старій, треба? Буханець хліба на тиждень, шматок сала…
– Живність яку тримаєте?
– Одну козу худу, як я, тримаю, – сміється. – Дві курочки-рябуночки…
– Це ж городів у вас стільки тепер!
– А я тільки один пораю.

Аби переконати мене, що вона все-таки вирощує власну картоплю, веде на обійстя, де нині мешкає. Гордо показала справді доглянуті грядки з бульбами, огірками. Довго розповідала, яка їй ця хата дісталася:
– Якби ви знали, скільки я тут сміття всякого повиносила!

Проїхали з нею до ще одного обійстя, що за два кілометри звідси. Куплене теж недавно. Викошені бур’яни. Вікна, двері – забиті дошками.
– Це онук мені викосив, – хвалиться. – А забила двері, вікна, бо вже у деяких хатах вікна злодюги повибивали.

Жінка-дивачка не переселяється на кращі садиби. Порядкує у давній убогій оселі. Так їй зручніше, бо тут город родючий.

… Якби Дягова була під Києвом, Купріянівну хвалили б за підприємливість. Але тутешнє село навіть від обласного центру за 70 кілометрів. Жодного ажіотажу з нерухомістю нема. Добротні будинки важко продати навіть за 3-5 тисяч гривень.

А, може, це лише сьогодні така ситуація? А завтра Марія Купріянівна буде «на коні»? І нарешті її нерухомість матиме справжню ціну, а вона – зиск? Ну, як не вона, то хоча б онуки?

Все може бути.
А поки по-дягівському хитра Марія Купріянівна («У кожного Додіка, – сипле приказками, – своя методіка», «Ніхто не винуватий, що сам дурнуватий») і надалі складає копійчину до копійчини, аби за рік придбати ще одну, чергову сільську хатину…

P.S.
За кілька років по тій бесіді Купріянівни не стало…
Фрау Марія мала німецьку газдовиту «жилку», їй боліли сільські хати, що стояли пустками… Нема Куприянівни… Хати продовжують заростати бур’янами… Як німе свідчення нашої лінькуватості, байдужості, упослідженості.

Сергій Павленко

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.