Еліти в Україні, що вперто не хочуть сприймати українську мову, мову того народу, на горбі якого ці еліти вибудували власне благополуччя, безперечно, ніколи не будуть українськими, хоч держава, якою вони керують, і називається Україною.
Це еліти з подвійним та потрійним громадянством, навіть паспорти їні звіряти не потрібно. Це ясно апріорі. Якби еліти та таки сприйняли українську мову — культурний рівень нації одразу б підвищився, клімат оздоровився б, але цей момент ніяк не настає.
«Наші» еліти готові навіть податковий тиск послабити, а от від російської мови відмовитись – ну, ніяк! Язик – це їхнє всьо!
А наша мова — це наше все!
Пам’ятаймо про це, бо козацька старшина колись, хотіла того чи ні, вільно чи й невільно, але зганьбилася передусім відмовою від української мови. Спочатку наші вельможні ще уживали трохи польську, потім перейшли на німецьку, тоді французькою захопилися, і нарешті російська стала во главу угла.
І найогидніше в усьому цьому, що мова українська була таки вироблена для того, щоб уживати її у власній культурі. І старшина розуміла, що таке освіта — у заповіті книжка була таким же важливим пунктом, як і млин. Однак насправді виявилася українська еліта 18 ст. сліпою і, як правильно казали, з кишенею і кулаком.
Недаремно нащадки тієї старшини стали, як соляні стовпи, коли почули послання Шевченка «І мертвим, і живим…». Нині маємо Разумкова і компанію, котрі просто телепні, що нічого в Україні не розуміють. Вони, бач, заходилися міняти закон про мову…
Ну-ну!
Один уже пробував, Яником звався, Ківаловим із Колесніченком підпирався…
Роксана Харчук
