Суспільство

У зеленому гною

До Майдану у нас не гинули за Україну. Отак шоб стояв поруч на мітингу, а потім раз — і нема людини. Били? Так! Знущалися в міліції? Так! Вбивали? Так! Однак не на вулиці серед купи свідків.

Тепер ми інші.
Ми знаємо, що таке смерть. Смерть, яка може косити все навколо, не розбираючи. А ще ми знаємо, що десь ходять непокарані вбивці. Саме цього не пробачили минулій владі. Саме цього, смертей, а ще відповідальності, намагається уникнуть теперішня влада.

Однак теперішня влада помиляється в одному. Десь від 15 до 25 відсотків людей змінилися. Вони вже знають, що їх можуть вбити, більше того готові до того, що виживе сильніший і головне — готові брати на себе відповідальність. Навіть за вбивство, яке для частини стало роботою, бо ж в країні точиться війна.

А влада й досі апелює до частини, яка із задоволенням переклала свою відповідальність на новообраного месію і пошикованими колонами чекає входження до раю — політичного, економічного чи соціального.

Ця інертна маса з задоволенням лайкає чергове відео гаранта, схвально коментує виступ його депутата, навіть коли той виголошує маячню, однак вона, ця маса, ніколи не буде захищати своїх обранців. Не для того їх обирали. Це вони, новообрані, мають бавити і цяцькатися з масою, а не навпаки.

Що робити?
Все просто. Говорити з хомо сапіенс і паличкою штрикати в біомасу. І чекати наступних виборів, паралельно видивляючись момент де обранці раптом почнуть гризтися з тими, хто їх обрав. Тоді буде реальний шанс знову збурити це болото.

Проте.
Насправді хто я такий, шоби давати комусь поради як жити в цьому лайні? У мене є чим займатися, аби не відчувати себе частиною зеленого гною. Мене кіном про президента, котрий «бореться за мир», не розчулиш. Я розумію справжню ціну розведення у Золотому, де люди живуть на лінії фронту.

Руслан Горовий,
світлина Олени БАЛАБИ

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.