Суспільство

У журналістиці 40 років

Це була наша Восьма щоп’ятирічна зустріч.
Місце незмінне — Жовтий корпус нашого рідного Шевченкового університету.

На думку неповторної Галини Дацюк, такого бурхливого емоційного дійства, впереміш з радістю і сльозами на очах, у нас ще не було.

Дорослішаємо, Мудрішаємо. Сивіємо. Трохи повніємо.

Але незміні ось ці складники — Молодість наших душ, Вдячність навчителям, Вірність професії.

А ще – Пам’ять про тих, хто вже не прийде сюди ніколи…

Трохи статистики з випуску київського журфаку 1978-го. На першому курсі нас було 108. Дипломи отримали — 76. Уже відійшли за небокрай – 27 (це ж ціла академічна група!!!). На зустріч прийшли 30. На вечірку доїхали — 23.

Петя Кравцов — у Нью-Йорку, Ярослав Микуляк — у Вінніпезі. Решта — застрягли між Харковом і Васильковим.

До речі, цього разу ми, хто в оргкомітеті, вечірку зорганізували в нашому «Бухенвальді». Хто ж не знає, що це колишня студентська їдальня радянського зразка на вулиці Ломоносова, біля нашого ж, колись незмінно журналістсько-біологічного 7-го гуртожитку?!

Туди теж зайшли.
Знайшли свої кімнати. Коля Гуменюк навіть гречану кашу нинішніх першокурсників-гелологів попробував, що варилася одиноко на нашій колишній кухні.

Принесли з собою світлини і спогади.
Кожний мав слово. І то часто були щирі сповіді один перед одним…

Гарно було.

Микола Тимошик

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.