Мені нагнули матюків, але я не образився, а лише сміюся і отримую задоволення. Матюки відверті, багатоповерхові, з різними філософськими шарами на повний зріст і загалом мелодійні. Я їх слухав як оперу, де слів не розбереш, але звучання божественне. Коротше, гуляю базаром, нікого не трогаю, але стало попадатися багато військового товару – піксельні штани, пластини для броніків, розгрузки.
Зазвичай я умне лице на себе не одягаю, але тут чогось спитав:
— А оця вся мілітарка продається нормально – є попит?
— Яка мілітарка? — підозріло поцікавилася продавчиня.
— Ну, оце все, — показую пальцями.
— Яка ще мілітарка, це воєнна форма. А ви, мужчина, якусь хуйнь… — тут вона прикусила на своєму язиці незавершеного матюка і трохи пошукавши в голові літературного йому замінника, закінчила: — … таку єрунду, глупость кажете! Мілітарка»… Це ж нада таке придумать!
— Та шо тут придумать: мілітарна тематика, вона ж мілатарка – невже вперше чуєте?
— Ви іздіваєтесь? Вам нє*уй робить?
— Да нікуда я не їздіваюсь. А тільки хотів спитать: оце все військове, весь цей піксель – воно утілітарне, добре продається?
Продавчиня густо посиніла обличчям. Їй кортіло шо-то сказать, але вона була людиною вихованою, не сказала мені нічого, натомість обернулася до сусідки, яка торгувала в метрі від неї, і чемно продовжила з нею бесіду:
— І де ці довбо**би беруться, з утра мозг ви*буть під корінь! Мілітарка-*уярка…
І далі, як я вже сказав, полився мелодійний емоційний текст – рафінований, протертий антисептиком, від якого літературні слова гинуть ще в гортані, так і не вибравшись на білий світ.
Без літературних слів, правда, не завжди поймеш, але ж, кажу, до опери йдуть не по смисли, а за чистим звучанням. На базар також.
Вадим Петрасюк
