Нинька на ставку у Винниках прекрасні панни в купальниках не тільки фоткалися, але й занурювалися. А коли вони починали звабливо роздягатися, публіка чимдуж валила до ставка і теж фоткала. Бо купалися тіко прекрасні, а не прекрасні не купалися.
Ото вона так – ех! – рвучко скидає свій купальний халатик. А там… ох!… і те, і се, і тамте… І вихляється вона так, і отак, а потім ще й так, що всі, як за командою, стартують з-пів на шосту відразу на дванадцяту.
А потім вона спускається граційно сходами, тричі хреститься, неквапно занурює дупцю, а разом з нею і те місце, яке оспівали найвидатніші поети світу (та і я ж, многогрішний), а відтак – перса… голову… І нарешті вигулькує, як Афродіта з піни… Бо було їй 18-20. А стало 16.
І ось вона, фігурова, вийшла з води і каже своїй подрузі, яка її зустрічала з рушником:
— Аж такої ху*ні я ще не робила!
Страшно подумати, яку ху*ню вона вже встигла зробити!
Ото вона вийшла – і всі відразу окуляри поправляють. І я теж. Бо в нашій справі – правильно відцентрувати зір.
Але ми, старі пердуни, колишні фраєри, центровики і моржі, не купалися. Ми дегустували домашні напої, жвакуляли шинки, шпондерки, полядвиці, сальцесони, ковбаси, драглі з цвіклями і вирішували глобальні питання нашої сучасності.
А пили за Третій Майдан.
Але коли виходила з води чергова мавка, ми, як за командою, переставали жвакуляти…
А чому?
Бо врода належить народові!
Юрій Винничук
