Коротеньку замітку з таким заголовком я колись побачив на столі директора вугільної шахти на Донбасі. Замітка зовсім куца була, то ж подробиці мені вже сам директор розповів.
Років за 15-17 перед тим шахтарі знайшли у снігу замерзлого бомжа. Притягли у баню, відігріли. Дозволили переночувати (ну, так щоби вже відігрався за гарантією), потім ще раз дозволили, ще…
Він так і лишився жити у лазні.
Прибирав, штопав спецовки, завідував милом. Годувався, чим знайде і що дадуть шахтарі. А надто любив одеколон «Жасмин». Пив його, смакуючи, щодня та з любов’ю. Багато на грудь не брав – флаканчик-півтора на день. Але раз на квартал погружався у стабільний кількаденний запій.
Штатні банщики працювали по змінах, але Жасмін був вічно – 24/7. Через те його слово у банних ділах сприймалося, як більш високе. Спав на куфайках під бойлером.
А коли Жасмін помер, це стало громом. Як наче у бані відрізали гарячу воду.
Похорон йому закатили такий, що жоден бомж не міг похвалитися подібним. Навіть генеральний директор об’єднання приїхав, бо знав Жасміна ще з часів своєї роботи на шахті.
Але виявилося, що ніхто не може пригадати його імені, прізвища чи будь чого іще. На могильній табличці написали все що знали: Жасмін… дата смерті.
Аби пом’янути по-людськи, хлопці купили кілька коробок з флакончиками «Жасмина». Хто хотів, міг зробити ковток-другий. А хотіли всі. Навіть гендиректор узяв флакончика, відкрутив ковпачка, видихнув, заплющив очі, ковтнув, затамував подих, відкрив ліве око, відкрив праве око, сказав «Ххху-ух!» і розігнав поперед себе повітря рукою. А тоді сказав, закручуючи ковпачка: «А Жасмін був гурманом – знав толк у напітках!»
Нагадаю, «Жасмин», наряду з «Ландишом» і «Тройним» – у відповідному товаристві відноситься до одеколонів похмілочної групи. Має стійкий аромат, відтак дає благородний перегар і гарний настрій. Допускається його нанесення на морду тонким рівним шаром після бриття, але від цього не завжди у захваті окружающіє. На смак не такий шляхетний як «Саша» чи «Консул», але практично не поступається «Шипру» і «Рускому лєсу».
Хтось запевняв мене, що «Жасмин» навіть вкусніший за «Красную Москву», але це чересчур суб’єктивна точка зору. До того ж, аби «Жісмин» по оргоно-лептичних характеристиках зрівняти з тою ж «Красною Москвою» чи з «Алимі парусами», чи бодай з «ТЕТ-А-ТЕТом», його треба доопрацювати (це я у Єрофєєва вичитав) гілочкою павеліхи, чи накрайняк жимолості. Але то – чистий клопіт, і не всі согласні заморочуватись.
Вадим Петрасюк
