А з жінками завжди отак..? Запитую, бо я з ними вже давно не спілкувався. Сьогодні зі мною тричі сталося дивне. Не суперечки, бо хто ж сперечається з жінками, але їхня тверда упевненість, ніби я чогось не розумію, здивувала мене сильно. У суші-барі, на моє запитання чи буде у місо-суп додано яйце, кельнерка здивовано округлила очі й твердо відповіла: «Ні!»
Вона перерахувала три інші супи, «куди ми кладемо яйце», але усе то були не місо-суп. Вибігла кухарка, і підтвердила, що це неможливо. Я попросив, усе ж догодити мені. Кухарка так дивилася на мене, ніби я просив її дати мені непатрану фугу. Нічого, суп винесли нормальний, як я звик. З яйцем.
Біля полиць із крупами інша жінка подивилася яку вівсянку я беру, і повідомила: «Таке взагалі не можна їсти!» І пішла собі. Це мені видалося дивним, але я тоді ще не вловив системності.
У відділі готової їжі я запитав, чому не бачу смаженої червоної риби. Продавчиня, з притиском, мало не обурюючись, повідомила мені, що червоної риби взагалі не смажать, а вже у їхньому магазині такого й не варто шукати.
— Але ж я купляв смажену червону рибу саме у вас, — спробував я опанувати реальність.
— Коли?! — саме отак здивувалася продавчиня, теж округливши очі, як і попередня кельнерка. — Коли ви не могли її тут купляти?!
Я отетерів, але змовчав.
На виході касирка запитала яких це яблука я наклав до пакета. Я забув як вони звуться. Повідомив лише, що у їхній назві було слово «Айдар». Вона почала перераховувати назви яблук, які усі чомусь лунали на французький манер. Жодного натяку на Айдар.
Я попросився повернутися до фруктів, щоб перевірити назву обраних мною яблук. Там було написано «Айдаред». Тобто, коли я й здурів, то ще не остаточно.
Пішов до касирки і вимовив:
— Айдаред.
— А я ж вам так і говорила! — вигукнула касирка. — А ви все «ні» та й «ні».
На виході я знайшов монету в п’ять гривень, зрадів, і серцевого нападу зі мною не сталося. Не думаю, щоби Гоголь багато мудрував пишучи «Вія» — пройшовся ринком, та й маєш.
Володимир Сердюк
