Ніколи не знайду на це розумної відповіді. Може, треба шукати нерозумної? А мо’ ніякої не треба? Бо ж тепер до цього майже не повертаюся.
Вже Варварі – 24-и, а й досі боюся собі зізнатися, що то таки мною посіяне. І вже мати її, Софія, у шостій могилі не знати які сни видивляється.
Багато добрих жінок, сумних і веселих, перейшло через душу. Кожній чогось чи когось бракувало.
Але не мене!
І себе не міг уявити, щоб до смерти, з жодною.
Мо’ хтось і зумів би це пояснити, але не я. І, мабуть, не треба мені цього вміти.
Володимир Кашка
«Картотека пана Альфи, №5692»
