В столичному Музеї історії української літератури перейшов поетичний вечір Ігоря Павлюка. Багатий був вечір. Мав і я на ньому слово про друга-брата. Згадав, вічної пам’яти, Нілу ЗБОРОВСЬКУ…
Другий чи третій день пробую притлумити, ба, й розчавити бажання означити те, що усе ж не означу, а скажу. Собі. І ще кільком хворим на «чесність з собою» (Винниченко теж був багато на чому зацикленим) колегам і колежанкам-аномалам.