Бувають книжки захоплюючі, нудні, «зроблені» або створені, написані майстерно або недбало. А бувають рідні. Бо наче про тебе. Про те, що любиш найбільше. Спочатку прочитала відгук на «Нічні купання у серпні». Обкладинка, назва – відразу у кров. На жаль, її не знайшла – наклад закінчився, але натрапила на іншу книжку автора.
Нещодавно в інтерв’ю парламентській газеті я зачіпала тему втрати Україною ресурсу питної води. Це гостре питання і реальна загроза, зважаючи на зростання вирубок лісів і нікчемні темпи виконання закону про очистку стоків. Додають гостроти і кліматичні аномалії, які стають вже системними кліматичними змінами. Обміління річок через масове вирубування лісів — це не лише питання річкового повноводдя. Ліси, утримуючи питну воду, формують і підземні її горизонти, які видобуваються через свердловини. Крім того, лісові масиви є ореалами для безлічі видів флори та фауни.
«За ініціативи Володимира Зеленського, тариф на електроенергію для домогосподарств, які споживають менше 250 кВт-год, будуть знижені до 1,44 грн за кВт з нинішніх 1,68 грн», — заявив прем’єр-міністр Денис Шмигаль.
Мені соромно за столицю і за країну загалом. І не тому, що ми посіли на Олімпіаді 44-те місце, а тому, що в Україні все ще не викорінено расизм. Сказати єдиному українському чемпіону Токіо-2020 «вали з країни», бо ти «чорна мавпа», – це образити не адресата, а народ, до якого він належить.
Промисел незбагненний, але, вірю, що справедливий. Українську мову «великороси» завжди підсвідомо і свідомо ненавиділи. Вона, як неопалима купина, росла у сибірських мерзлотах і космополітичних порожнинах мегаполісів Нового світу. Вона стікала кров’ю і, здавалося би, у пізньорадянські часи, навічно застигла у домовині паралізованою дівчиною з оперетковим віночком для сцен.
