Ясно, що ми їх познаходимо. Бо вони грабують Україну на крові. Ясно, що кожного російського шпигуна у владі ми встановимо. Бо за їхніми діями сотні тисяч смертей. І дитячих. Ясно, що наші корисні ідіоти засунуть свої тупі голови у сраки. І будуть і під цю розплату і відплату чекати шоу у телевізорах. 100%, що тих, хто нажився на цій війні українського народу з ордою ми доведемо до судів і гіляк. І будемо бити фірманськими батогами по дорозі. На очах у всього світу. Заберемо все. І їхніх дітей пустимо злидарювати, як вони наших тепер.
Daily Archives: 29 Травня, 2023
Посполиті, тут неясно з попами
Був я отсе на Байковому кладовищі. Попри своїх близьких, захотів віддати шану могилці Івану Нечую-Левицькому. Сей чоловік після Тараса Шевченка, до слова, породив нам Михайла Грушевського. Та мова про інше. Іду я Байковим кладовищем, і думаю: «Тпру! Осьде вже біля свого талановитого батька Патона могилка його бездарного сина – Бориса. А де ж гробівець ще з найвірніших, після Бориса, холуя Щербицького – Денисенка (себто диявола в рясі Філарета)… Виявляється, сей донецький Армагеддон ще здраствує.
45 років у журналістиці
Фейсбук переповнений у ці дні новинами про «Журналістську весну -23». Оприлюднити про це явище кілька власних думок — щемко-гірких і водночас оптимістично-тривожних — спонукала мене головна обставина: рівно 45 років тому (червень 1978-го) в числі 76 однокурсників я отримав омріяний від шкільної пори диплом журналіста – випускника Шевченкового університету. Не помилюся, коли стверджу, що переважна більшість із моїх однокурсників змогли пронести через усі непрості воловоди нашої історії три головні чесноти цієї витребуваної в усі часи професії, які очевидно й були закладені первинно Божим промислом для носіїв цього фаху. Надто ж для тих, хто уособлював своїм правдивим пером упродовж століть бездержавну українську націю. Ось ці чесноти:
У квітучу бузкову пору
Як ще недавно я любила травень! Хоч, як усі осінні, люблю осінь: золоту, тиху, найумиротвореннішу і найщедрішу на земні плоди пору року… Але травень неймовірний, і то завдяки Дню Києва, святу, на яке раніше приїздила навіть з-за кордонів… Любила, дякуючи розквітлим каштанам на урочистому людному Хрещатику, парадам, святковим натовпам щасливих людей… високому чистому небу, погожому ультраманиновому Дніпру, яким він буває тільки у травні…