Ексклюзивна хвиля

«Фантом Галини Тарасюк» або Про користь читати першоджерела…

Перепрошую шляхетну публіку, але прочитавши статтю про плагіаторський гріх Д. Дроздовського, зовсім не здивувалася. Бо мала нагоду дивуватися його «діяльністю» як співавтора програм з української літератури для 5-9, 10-11 класів в супрязі з подібними вченими в самому МОН.

Здивувало мене і його особисте висунення на Шевченківську премію маловідомого автора Плохія, який «склепав» «Історію України» за 3 місяці (!!!!????).

Але найбільше запам’ятався науковий пасаж юного тоді літературо- й мовознавця особисто про мене. У 2008-2009 роках, у зв’язку з моєю боротьбою проти розкрадання майна й розпродажу нерухомості Національної Спілки письменників її головою, нардепом і великим патріотом В. Яворівським разом із іншими нардепами-письменниками, я стала несподівано популярна.

Прізвище моє не носили в зубах лиш київські бездомні собаки… Мене ганьбив навіть … Господи прости, сумно пам’ятний Бузина, друг А. Крима — одного з подєльников нардепа-патріота.

Але це було дитячим лепетанням порівняно з тим, що сам (!!!), сам всесвітньо відомий вчений-літературознавець емігрант-протестант Юрій Шевельов, з яким на той час у нас носилися як з… реліквією, обізвав мене у своїй статті на захист української мови… «ФАНТОМОМ ГАЛИНИ ТАРАСЮК»!!!!

Яка ганьба – на всю притім Європу!!!
Звісно, про цю ганьбу фантомну я дізналася від «щирих патріотів», які почали доскіпуватись, що ж я такого колись написала ганебного про українську мову, що навіть сам Юрій Шевельов іронічно обізвав мене «фантомом Галини Тарасюк»? На що я лиш стенала плечима, сама здивована, але не мала часу поцікавитись, з якої притичини поважний мовознавець назвав мене тим «фантомом».

Що ж до Юрія Шереха, то я його бачила у 90-ті в Чернівцях, а відтак чула його виступ на Х письменницькому з’їзді. Але знайомитись особисто до шановного метра не лізла, незважаючи на те, що я в той час активно брала участь в оксамитовій революції, разом з іншими створювала Товариство української мови на Буковині, відроджувала жіночий рух, а головне — заборонену з 1934 року демократичну газету «Час»… зареєструвала як часопис Товариства української мови «Просвіта» і почати видавати.

Але менше з тим.
А більше про те, що з дитинства я, вихована в національних традиціях і націоналістичних поглядах, мала свій погляд на українців за кордоном. Як і мій батько, який під час війни встиг повоювати в радянській армії, вижити в бойні під Ясами, потрапити в полон, втекти до оунівців, вернутись додому і знову піти на фронт, а головне, мав можливість і свідомість залишитися після Перемоги потойбіч, але цього не зробив, бо не уявляв себе без України.

За що по війні відсидів, страждав, бідував, але був гордий, що зостався тут, на рідній землі, з рідним народом, і прожив з ним його долю, гірку й тяжку. Тому страх як не любив, коли його повчали «з боку». І так мене навчив. Це я між іншим.

Що ж до дискусій про українську мову, то я справді в них брала участь. Ще в 1987 році перша на Буковині порушила це питання в буковинській пресі і на Республіканському радіо у статті «Як парость виноградної лози». Причому завжди була противницею будь-якого силового втручання в її життєвий процес, хоч би йшлося про повернення давніх, дореволюційних, власне українських лексичних і синтаксичних форм чи, тим більше, штучних, як нині бачимо.

Звісно, крім букви Ґ.
Причина: щоб не зробити людей безграмотними і не відвернути їх від рідної мови. Що ми нині теж спостерігаємо і то постійно. Але хто я, маловідома журналістка-публіцистка, була для Шевельова, щоб він мене помітив ще й удостоїв «звання» «фантома»?

Та коли мене запитали про «фантом Галини Тарасюк» вдесяте, я змусила себе поритись в Інтернеті. І що я побачила! Дрімучість чи неуважність нашого наукового світу! У статті «Як нас учили (навчали?) правильного проізношенія» (Ю.Шевельов «Поза книжками і з книжок».Л.: Вид-во «Час» 1998 р.) відомий мовознавець справді іронізує над статтею якогось М.Тарасюка, що була надрукована в «Вопроссах языкознания» за 1965 р.(ч.3, стор.- 147).

До речі, називаючи його то Ратасюком, то Русатюком, то Дідорусом, то Русацюком, впевнений, що під цим псевдо ховається хтось із його опонентів – Русанівський чи Білодід, стверджуючи, що: «Сам М. Тарасюк – псевдо, такого мовознавця нема».

Та найбільше розсмішило те, що у 1965 році «фантом Галини Тарасюк» не міг брати участі у мовознавчих дискусіях з причин дуже поважних: він вчився у 10-му класі сільської Великомочульської середньої школи, і лиш мріяв бути письменником. А вигадав той «фантом» насправді через півстоліття, а саме в 2009 році, можливо нехотячи, юний і талановитий мово-літературознавець Дмитро Дроздовський після того, як побував в НАУкМа на презентації видання «Ю.Шевельов. Вибрані праці. Мовознавство./ Упорядник Лариса Масенко»/, і написав про це у журналі «Всесвіт». (Див. сайт журналу за 2009 р.).

Цей ляпсус підхопили невідомо з яких причин і рознесли по інших сайти й друкованих виданнях інші «науковці». Зокрема, повторила цю дурницю на сайті «Народна правда» якась балакуча Львів’янка, певно, аспірантка, продемонструвавши вражаючий сьогочасний фантом науковця – городити тини від ліхтаря, не прочитавши бодай по діагоналі статтю самого Шевельова-Шереха, до речі, вельми цікаву і дотепну.

Тож, як бачимо, навіть обласканим долею вундеркіндам, майбутнім академікам і член-корам варто таки читати першоджерела, бодай з поваги до їх авторів – великих мертвих, які вже не можуть ані дискутувати з нами, ані іронізувати над нашою науковістю, тим паче оскаржити наші вигадки несусвітенні. А то може все закінчитися фантомним скандалом з причин елементарного плагіату.

Галина Тарасюк

1 Коментар

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.