Людство за свою історію пережило багато потрясінь — від стихійних лих (природніх та техногенних) до пандемій та воєн. І ось у XXI столітті суспільство має новий виклик — вірус, що з неймовірною швидкістю шириться планетою і смертельна коса його страшна та розмашиста…
І все це у вік високих технологій, коли Ілон Маск готується до експансії Марса, інтернет дає нам доступ практично до будь-якої інформації, в час коли діставши з кишені мобільний телефон, можна за декілька хвилин дізнатись як розщепити атом, мікроскопічний організм (який до речі, не всі живим і вважають). Вірус не зважає ні на соціальний статус, ні на величину банківських рахунків та віру.
Але я зараз не про весь світ. А про країну, що має найкращі чорноземи у Європі та, ніби то, найрозумніших людей.
Ідеєю цих приватних розмірковувань було щось таке, аби допомогти і собі, і решті не повбивати один одного за часу вимушеного карантину та не втратити здоровий глузд у чотирьох стінах. Але дивлячись на те, що відбувається навколо, складається враження, ніби психоз – вже став нормою. Йдеться не про паніку навколо вірусу — вона є природною та передбачуваною. Людина є істотою емоційною — тому й не дивно, що першою реакцією на пандемію стала саме паніка.
Емоційна складова людської психіки і призвела до того, що замість платити величезні гонорари лікарям, науковцям та інженерам, ми цінували шоу бізнес, зірок футболу та кінематографа. Емоції необхідні нам, аби відчувати себе живими, і це те, що так спритно та вміло використали проти нас.
Отже карантин.
Основна мета — зменшити контакти між людьми в суспільстві і таким чином зменшити вірогідність розповсюдження пандемії. Менше контактів — менша вірогідність захворювання. Ідея проста і елементарна. На перший погляд.
Але все набагато складніше. Адже якщо ви обмежуєте свободу людини, а це саме воно (карантин) і є, то будьте готові до супротиву. Історія вчить — будь-яке обмеження неминуче призводить до опору. А це означає, що до карантину потрібно підготуватись, пояснити людям заради чого обмежується їх свобода.
Державний апарат для того і існує, отримує величезні гонорари — щоб оцінити наслідки, заздалегідь підготувати населення та матеріальну базу…
Занадто складно чи не так? Простіше кажучи, сплачуючи податки та утримуючи чиновників, ми покладаємо на них обов’язки. А вони нам — що?
Ми всі нині маємо телевізор. Повертаючись з роботи, більшість з нас вмикає «голубий екран», аби розслабитись з улюбленим фільмом, серіалом чи музичним кліпом. Але нині, сидячи у вимушеній ізоляції, як ніколи розумієш, що цей ящик – неймовірна гидота!
Скажімо, яких грошей коштувало, аби перша леді країни розказувала нам як потрібно навчити дитину правильно мити руки? Невже вони там вважають, що довкола всі такі лохи, котрі не здатні навчити власну дитину гігієни та миття рук? Ті, хто не здатен на таке, і чекає, поки його тому навчить перша леді, то тим має бути суворо заборонено взагалі мати дітей!
Або ще епізод дебілізації із «голубого екрана». Ще одна представниця прекрасної статі, відома українська капелюшниця розповідає, що дитина має пестити кота, поки виконує домашнє завдання… Який, в біса, кіт?! А, може, хай би він їв свій «Віскас» поодаль?
В телевізорі тим часом — пігулки, краплі в носа, спреї для горла, і всюди — вірус, вірус, вірус, хоча рухливий напис на екрані застерігає: «самолікування може бути шкідливим для вашого здоров’я». Якщо воно шкідливе, то якого біса ці ліки не лікар прописує в рецепті, а рекламують з «ящика» та вільно розпродають в аптеці?!
Правильно — це бізнес, який, до речі, процвітає саме під час епідемії та паніки. Але на те ніхто тепер не зважає, адже нема нічого ціннішого за здоров’я, тому готуймо й надалі гаманці та кредитні картки.
Тішить нині телевізор і «польотами над гніздом зозулі».
То московський патріархат на літаках та гелікоптерах облітає з антивірусними молитвами міста України. А що вже на підводах та джипах роз’їжджає вулицями та крапле християн, так то масово! Віра, вона ж безумовна. То таки так. Вона все лікує… Але чомусь, коли по-справжньому припече, тоді викликають швидку медичну допомогу, хоча обслинені вуста ще не просохли після цілування ікон та рук московського попа.
Загалом те, що відбувається нині в Україні, нагадує «Нове вбрання короля» від данського казкаря Андерсена. Нам розповідають про миття рук, чхання в рукав та «найкращу школу онлайн», роздають грамоти обласним лікарням, котрі на ладан дихають, заносять їх до книги рекордів України, бо там, бачте, пацієнт одужав від коронавірусу, хоча ми при всьому тому — жахливі злидарі і абсолютно незахищені перед хворобами, ми по суті, ніби стоїмо голяка посеред Європи, вважаючи, що навкруги одні дурні.
З нас не сміються тільки тому, що до нас нікому нема діла. Європа сама у відчаї, там нині заповзятливо своїх людей рятують, немає коли дивитися на голого короля.
Але українці – міцний і мужній народ. Ми мусимо пережити і цю моровицю. Не остаточно і, напевно, не всі, бо, оно, «ящик» лякає, що ще й метеорит до нас прямує…
Павло Ісаченко, «ГРІНЧЕНКО-інформ»
