Якраз рік, відколи я живу в Німеччині. І я вирішила написати про певні зміни, які зі мною трапились, про певні особливості, які я тут побачила. Я знаю, багатьом в Україні це буде цікаво.
Я пишу лише про те, що траплялось зі мною, лише про місто в якому живу (Freiburg im Breisgau) та ще про міста, які відвідала. Лише про тих людей, з ким спілкувалась і всі події — це лише моє особисте бачення. Проте це все ж об’єктивніше, аніж стереотипи.
Отже, що в Німеччині інакше ?
1. Ти почуваєшся тут у безпеці – бо правила є правила
Переходячи дорогу на зелене світло, я все ще не поспішаю починати йти. Я перше дивлюсь в усі боки, і якщо переконаюсь, що ніхто не «летить як скажений» – тоді йду. Мій шеф запитував мене: «Чому ти озираєшся? Зелене – це зелене. Можна йти. Хіба в Україні не так?»
«Майже так…» – відповідаю я.
Іноді ми ходимо з колегами їсти кебаб – це як шаурма. Вперше, коли мене запросили – я запитала: «А ви впевнені, що це кафе надійне і ми не отруїмося?» Вони посміялись з мене. А потім сказали, що будь-яка ятка, особливо з харчовими продуктами – перевіряється і має ліцензію. І шанс отруїтись шаурмою такий самий, як і в іншому ресторані. Він, звісно, є, але мізерний. І вони запитали: «А хіба в Україні не так?» «Не зовсім…» – відповіла я.
Я не боюсь їхати вночі на велосипеді, бо дороги рівні, вулиці освітлені, і ніхто не свистить чи гукає тобі у спину. Бездомних тварин практично нема, а ті собаки, що чиїсь, ніколи не гавкають і не біжать за велосипедом. Тут собаки знають команди, а ще тут собака – друг людини, а не гавкучий девайс, що виганяє сусіда з твоєї земельної ділянки.
2. Повага до особистості
Я займаюсь соціальними танцями, які називаються «Лінді хоп» – і чому вони соціальні?, бо ти після двох пісень міняєш партнера. Є певний набір рухів, але весь танець це суцільна імпровізація, тому легко танцювати з людьми з різних країн і міст. Так от, переважно завдяки танцям, я знайомилась і знайомлюсь з величезною кількістю людей. З кимось я потім дружу чи товаришую. Але дуже багатьом я казала: «Привіт, я – Таня, я — з України. Я працюю аспірантом-фізиком». Люди казали різне. Як правило: «Вау. Фізика — це ж круто/важко. Ти, мабуть – розумна/талановита…». Але ЖОДЕН (увага жоден!) не запитав: «ЧОМУ ти займаєшся фізикою, ТИ Ж ДІВЧИНА?»
Можливо не всі мене зрозуміють. Але дівчата, які вивчають фізику чи інженерію в Україні – повинні відповідати/ пояснювати/ виправдовуватись: ЧОМУ Ж вони вибрали цю фізику… Німці вважають, що фізика – це важко, це прогресивно, це корисно і це круто. І вони поважають людину будь-якої статі чи національності, яка може і хоче цим займатись.
Жоден не запитав мене, чому я ще не заміжня, бо «годинничок вже цокає». Вони вважають, що у 25-30 доросле життя лише починається. А жінка тут почувається достатньо успішною і соціально захищеною, щоб виходити заміж пізніше і зовсім не тому, що це її єдиний шанс вижити чи вибитися в люди.
Мені важко пояснити чому, але тут я майже не відчуваю соціального тиску щодо того як я повинна виглядати. Це мій вибір і всі його поважають. Тут значно менше сексуалізують жінку. Спочатку тебе сприймають як людину. Я не пояснюю, не виправдовуюсь і виглядаю так, як мені комфортно.
3. Екологія
Я сортую сміття. На 5 пакетів. До цього звикаєш через тиждень-другий. А потім приїжджаєш додому і обурюєшся, а де наші 5 пакетів? Це легко, коли так роблять всі, коли у тебе під під’їздом стоять всі урни і коли машина не зсипає всі ці урни в одну купу на твої очах.
Я ще не дійшла до рівня багатьох німців, які їхатимуть на потязі за 100 євро 10 годин з 3-ма пересадками, замість літака за 50 євро 2 год без пересадок – тільки тому, що літак забруднює повітря сильніше. Це правильно, але я ще поки на іншому щаблі розвитку, щоб так мислити.
4. Активна життєва позиція (це найкращий пункт)
Кажуть, що німці багато працюють. Я б сказала – не багато, а ефективно. І відпочивають вони ефективно.
Гори, озера, велосипеди, пробіжки чи прогулянки, бігові лижі і гірські велосипеди. Танці, теніс, музеї, театри, виставки – це не «ого, молодець». Це так постійно. Це норма, а не подвиг. Вони в 50 років отримують другу освіту, бо вже знову є вільний час.
Спочатку здавалось трохи дивним, як можна відпочити з велосипедом? Але це справді більш ефективно, ніж лежання на дивані. І це робить людину щасливою. Якщо для України я була досить активно-спортивна, то тут мій рівень нижче середнього. Але я все одно покращилась.
Велосипед як щоденний засіб пересування – це те, що змінило і змінює моє життя на краще. Це найкраще капіталовкладення у моєму житті нині! Ти завжди робиш трохи вправ. Тобі не нудно йти на роботу. Ти не бачиш печальні та злі обличчя в метро. Ти швидкий і мобільний.
А зараз буде страшна правда!!!
Тут велосипеди є у всіх. У мене, і у професора, і у декана факультету. Єдина різниця — у них, можливо, велосипед трохи дорожчий. Але, і в сніг, і в дощ (частіше дощ) всі вдягають свої страшні дощові костюми і крутять педалі.
Я перестала не любити дощ. Бо, якщо я хочу на танці, на урок німецької, в гості чи на вечірку – я їду в зливу. А потім знімаю страшний дощовий костюм і враз, як попелюшка, стаю гарною. (Хоча, кажуть, що моє місто трохи більш велосипедне, ніж інші, бо воно зелене і не таке велике, як Берлін чи Мюнхен).
Німці не завжди можуть просто зібратись поїсти чи випити пива. Їм треба спочатку вилізти на гору або заїхати туди на велосипеді і аж потім – їсти. Саме тому, на багатьох пагорбах чи горах – тут є ресторани чи якісь місця, де можна поїсти. І в цьому є свій шарм, який я уже ніби розумію.
А ще у них популярні студентські обміни “Erasmus”. І вони часто їдуть на семестр чи рік в інше місто чи країну один або і кілька разів за період навчання. Це тренує самостійність, спонукає вивчити мову і, взагалі, вони відчувають, що вони жителі Європи, а не тільки Німеччини, бо вони бачили деякі країни зсередини також.
5. Про німців
А) Товариські чи ні?
Коли мене питають, що мені найбільше тут подобається, я кажу — Люди, бо вони розумні, організовані і товариські.
Тоді кожен німець в один голос каже – ні, не може бути! Німці не товариські. Вони думають тільки про роботу і нудні. Але кожен з тих, хто це казав – дуже добрий, товариський і не нудний. Тому я їм не вірю. А про роботу вони думають, бо вони хочуть робити її добре і нею пишатись. Але я не бачу проблеми в цьому.
Б) Скупі чи ні?
Я б сказала ні. Вони просто рахують гроші, і хочуть робити покупки вигідно. Максимальна якість за мінімальну ціну.
Я так завжди жила. Я завжди рахую гроші і заощаджую. У них всі платять окремо в кафе чи ресторані. І мені це не здається – жлобством чи чимось дивним. Навпаки – це комфортніше. Але вони завжди діляться. У них немає якоїсь незрозумілої жертовності — Віддати все. У них є здоровий егоїзм, коли спершу дбаєш про себе, а потім про іншого. Але вони завжди допоможуть чи поділяться.
В) Нація яка виробляє більше, ніж споживає
Ну, таке враження у мене склалось. І я не про індустрію, яка працює. А про звички людей. Вони люблять робити щось своїми руками (пироги, карнавальні костюми, меблі…), ремонтувати чи покращувати. Це не талант, а норма тут.
Г) Вони знають мови
Крім німецької і англійської всі або всі мого віку і трохи старші знають, як мінімум, ще одну мову. Як правило, французьку чи іспанську. І я їм трохи заздрю. Бо знати мови це прекрасно і корисно.
Д) Вони їдять багато м’яса ?
Зараз уже Ні. Не більше, ніж українці. Ні. Вони не їдять сосиски тричі на день. Багато з них вегетаріанці, або їдять мало м’яса. Але їдять багато овочів та фруктів. Так я бачила на різдвяному ярмарку дворічній дитині купили сосиску з гірчицею і вона те їла. З Гірчицею! Але це не щоденна їжа і не в усіх регіонах.
Е) Роль батька – виховання, а не лише фінансова допомога
Мене здивувала кількість чоловіків з візочками, або на велосипедах, коли поряд їде 3-х річна дитина і батько вчить її показувати поворот та чекати на перехресті зелене світло. На всіх дитячих майданчиках з дітьми – кількість чоловіків більша, ніж жінок. Батько вчить підлітка керувати автомобілем або ходить з ними у походи. Я бачила зовсім маленьких дітей. І їх беруть теж на гору. І це не лише у рекламних роликах – це реально так. Тут життя батьків не обертається навколо дитини. Вони просто беруть дитину у своє життя. І продовжують ходити в походи, їздити в інші країни, викладати танці чи грати в оркестрі. А ще батьками тут стають пізніше. І практично всі батьки щасливі, а діти довгоочікувані. Жодного переляканого чоловіка з немовлям я не бачила.
Є) Вони не роблять за тебе нічого
Мої колеги завжди дають мінімальну підказку і час, щоб ти зробив сам. І я роблю сама те, що думала, що ніколи не зможу. А потім вони кажуть, от бачиш – ти все сама зробила. Молодець.
6. «Вікно в Україну»
Була колись така телепрограма «Вікно в Америку», так от у мене ця рубрика щодня. Тільки про Україну. Для багатьох (і не тільки німців) тут я одна з кількох або і єдина українка, яку вони знають. Тому щодня я відповідаю на питання. Розвіюю чи підтверджую міфи. Репрезентую мою націю.
Топ питання – це:
А) Наскільки схожі російська і українська мови?
Б) Це точно різні мови, а не діалект?
В) А чому ви знаєте російську, а дехто з вас при цьому ще й не знає українську?
Запитують про Зеленського і Порошенка, про Чорнобиль, про Кличка – більше, як мера Києва, про хабарництво, чи всі люди в Україні можуть пити горілку літрами, чи правда, що у нас найкрасивіші жінки, питають про погоду і як вижити, коли на вулиці мороз мінус 20.
Ще дехто запитував: де я була, коли снайпери стріляли в центрі Києва. Але я не хочу таких питань. Я хочу, щоб всі знали, де знаходиться моя країна на карті і знали, що російська та українська мови — абсолютно різні.
Колег я шокувала… буквою Щ, якою починається Щастя і закінчується борЩ, бо в німецькій їй відповідає 7 букв. Ще їм сподобався м’який знак. Когось я навчила рахувати до 20 і як утворювати зменшувально-пестливу форму слова яблуко.
Я хочу відповідати чесно. А ще я хочу, щоб їм сподобалась Україна. Або, хоча б, щоб вони знали про щось хороше і гарне, а не лише про ямки на дорогах і корупцію.
7) Про Німецьку мову
Тут можна вижити з англійською. Більш-менш. В селі — ні, але в містах – так. Але я вчу німецьку. Бо я хочу. І мені всі допомагають в цьому! Тут є багато різних курсів, де методи навчання ефективні. З тобою з першого дня вчитель говорить 90% часу тільки німецькою. Він малює, бігає, стрибає, але він не переходить на англійську, якщо ситуація з розумінням не критична. Взагалі, вони дуже радіють коли хтось намагається вчити їхню мову.
У мене подвійна мотивація – я шкодую, що не вивчила французьку за рік у Франції, і ще мені хочеться розуміти жарти друзів, ходити в театр чи кіно, і бачити щасливих німців, коли говориш до них німецькою.
Спочатку мене лякала німецька, бо всі мої асоціації це фільми про війну і Гітлера. А тут ходять маленькі біляві діти і говорять цією грубою і страшною мовою. Потім асоціації змінились. Німецька асоціюється з моїм начальником, вчителем німецької, друзями. Вона уже не звучить так страшно чи грубо. А ще вона дуже логічна. І Багато слів ми у них чи вони у нас запозичили, що спрощує моє життя.
8) Не вистачає…
Квасу, творожку, домашніх огірочків і помідорчиків…
Не вистачає україномовних літературних/музичних вечорів. Щоб послухати гітару і почитати поезію. Іноді я втомлююсь від німецької і англійської. Не вистачає старих знайомих. Отаких, яких зустрічаєш раз на рік на вулиці і говориш про: а пам’ятаєш?
Але і такі з часом будуть. Загалом тут круто і мені подобається. Мабуть, ця країна мені підходить – не знаю чи найбільше, але вельми вже. А ще у мене гарні гори і ліси поряд. Приїжджайте – я запрошую! Можливо, в кінці моєї аспірантури я напишу схожий текст німецькою?
P.S.
Так чому ж я натискаю на педалі, їдучи вниз, якщо гірка не дуже крута? Бо тоді перехід від зовсім розслабленого стану «з гори» і дуже напруженого «в гору» не такий критичний. А ще, бо так я їду швидше, а ще, бо чому б і ні, якщо я не втомилась, у мене нічого не болить і нема двох торб з яблуками чи молоком на кожному плечі, а ще, так я щодня тренуюсь, щоб, коли прийде час, заїхати на таку гору, на яку до цього і не мріяла. Я так робила не завжди. Спочатку я дивувалась, чому вони весь час крутять педалі?! Тепер я розумію, кручу теж і вам раджу.
Тетяна Удод,
світлини неперевершеної Анастасії ШПІРУК
