Під час мого стажування у Верховній Раді України, Борис Ложкін видав книгу «Четверта Республіка. Чому Європі потрібна Україна, а Україні – Європа». На той час книга коштувала 400 грн. Не так давно натрапив на оголошення про продаж книги за 40 грн.
Звісно, я скористався можливістю і придбав цю книгу.
Днями завершив її читати.
Зізнаюсь, що намагався абстрагуватися від особистого ставлення до п’ятого президента. Від того, що нині відкрито кримінальну справу щодо продажу медіа-холдингу, яким володів Борис Ложкін і саме перед Революцією Гідності його продав (за завищеною ціною).
Що ж… книга своєрідна.
Книга має коротку автобіографію Бориса Ложкіна, розповідь про створення медіа-холдингу та його продаж. Є частковий натяк на те, як деякі «політики» обговорювали, як оживити Майдан, щоб владу Януковича таки дотиснути. Особисто мені, не сподобались висловлені автором реверанси і намагання відбілити репутацію п’ятого президента.
Щодо позитивних речей, які таки мають місце у книзі. Мені сподобалося, що автор зізнається у неефективності влади, жахливий рівень корупції і підтримання нестерпного рівня життя. Виходячи з цього, можна говорити, що реальністю адміністрація президента володіла.
Автор заносить до плюсів, підняття рівня заробітної плати топ-менеджерів до Європейського зразку. На мою думку це — жирний мінус. Згоден, що топ-менеджери повинні отримувати гідний рівень зарплати, але то повинно бути пропорційними і співмірними з рівнем доходів і податків Українців. У противному випадку це може призвести до збурення населення.
Чітко говориться про вагу Бориса Ложкіна у налагодженні контактів (містків) з олігархами України. Паралельно говориться про важливу необхідність у приватизації державних підприємств. Тонкою лінією наводиться бажання деякі підприємства продати частково, де 51% акцій (контрольний пакет), залишити у державі. На мою думку це оптимальне рішення.
У книзі, автор наводить цитату Ігоря Коломойського: «Ложкін — головний архітектор перетворення нашої парламентсько-президентської республіки на президентсько-парламентську». Ця цитата говорить про вагу Бориса Ложкіна у Адміністрації президента і його вплив за лаштунками публічності. Варто згадати, що після розпаду коаліції і усунення Прем’єр-міністра Яценюка, фактично коаліція діяла до рішення Конституційного суду України.
Саме голова адміністрації президента, Ложкін, був рішучим прихильником формування Кабінету Міністрів із «іноземного легіону». Це зараз можна розцінювати по-різному, але тоді — це був прогресивний крок до радикальних реформ. Хоча у самій книзі Борис Ложкін акцентує увагу на тому, що «іноземний легіон» виступав у ролі гальм на шляху реформ. Тому йому доводилося нагадувати відмінність між ситуацією, у яких знаходився «іноземний легіон» від ситуації, у якій знаходиться Україна. Саме через війну, на думку автора книги, Україна повинна форсувати впровадження реформ у різних сферах.
На думку автора, мотором економічного дива можуть виступити лише приватні інвестиції, у вигляді іноземного капіталу. На заваді цьому стоїть наявність мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення, відсутність (на той час) макроекономічної стабільності, відсутність фіскальної консолідації.
Чітке розуміння того, що варто знижувати рівень державних видатків з 53% до 37%. Боротьба з детінізацією через внесення до Конституції про запровадження нових податків, або підвищення старих можливе виключно через референдум. Викорінення жорстокими методами бізнесу, який не бажав підкорятися новим правилам мав гарантувати дотримання законодавства.
Хочу навести цитату Бориса Ложкіна: «Найважливіший урок, який я отримав на державній службі, полягає в тому, що головне багатство України — це люди. Ми повинні створити умови, в яких вони зможуть найкращим чином розкрити свій потенціал, позбавитися комплексу відстаючих. Економічне зростання важливе, проте це ще не все. Необхідно інвестувати в підготовку професіоналів із правильними цінностями, у виховання нової національної еліти».
На мою думку це найцінніший висновок, з яким повинні іти до влади, на державну службу чи в політику. Саме цей урок повинен бути викарбуваний на стіні у кожного політика і державного керівника.
Книга варта уваги, але її слід читати (доволі специфічним способом) поміж рядків і порівнювати з тією інформацією, яка зараз стає відомою.
Андрій Міняйло
