Історія з продажем одним з українських видавництв прав на їхні книжки в Росію викликала бурю емоцій. Не те, щоб у суспільстві, але в певній його частині, так. Яка читає художні книжки і знає українську абетку, а часто ще й вважається творчою і може в’язати слова в складнопідрядні речення.
От і настав «момент істини» — історичний. Переломовий. Коли за українську мову вбивали в ОРДЛО (і, ймовірно, продовжують убивати й далі) — ці жертви ще не мали для нас ні імен, ні облич.
Жив у нас у дворі Паша фізкультурник. Насправді фізкультурник у нього була клікуха, бо він був товстий і не міг навіть на турніку підтягнутися.
Тим, хто й досі вірить, що наші «західняки» і «східняки» — наче з різних світів. Послухайте Кравчука і Філарета. Оба перші олімпійські стАрці — з класичної президії пріснопам’ятного Совєта Старєйшін.
Якраз рік, відколи я живу в Німеччині. І я вирішила написати про певні зміни, які зі мною трапились, про певні особливості, які я тут побачила. Я знаю, багатьом в Україні це буде цікаво.
Під час мого стажування у Верховній Раді України, Борис Ложкін видав книгу «Четверта Республіка. Чому Європі потрібна Україна, а Україні – Європа». На той час книга коштувала 400 грн. Не так давно натрапив на оголошення про продаж книги за 40 грн.
Флешмоб — так флешмоб… Скільки себе памятаю, у моєму селі хустка була найбільшою найціннішою окрасою і прикрасою для дівчат, молодиць та й літніх жінок.
Боже милий, як я глибоко пишаюсь, що є частинкою своєї нації і є приналежним до усього того багатства і колориту, який попри усі історичні жахіття зберігається в серці Українця.
