Не стало мого старшого колеги, близького краянина й побратима по Мордовських політичних концтаборах суворого режиму Левка Лук’яненка, з яким ми не переривали дружніх і творчих зв’язків і після його багатолітнього ув’язнення та виходу на світову політичну арену, хоч і знаходилися, так би мовити, на різних щаблях соціяльного становища.
Уже в 1991-му році мені трапилася нагода редагувати в останній стадії його першу публіцистичну книжку «Вірую в Бога і в Україну», випущену в серії «Українське відродження» бібліотеки журналу «Пам’ятки України» та написати до неї передмову «Підуть по сій дорозі люди».
Левко Григорович довірявся мені не тільки як професійному редакторові, а і як політичному однодумцеві та людині, обізнаній з обставинами його спогадів і роздумів.
Тож на його прохання я редагував іще кілька книжок серії «З часів неволі» та сподіваного національного відродження, що пізніше увійшли в його тринадцятитомне видання, увінчане Шевченківською премією.
А книжку «На землі Кленового Листка. Спогади й роздуми посла» з присвятою своїй дружині Надії Іванівні (вийшла у 2002 році з моєю передмовою «Канадський ракурс українського обличчя») довелося редагувати аж двічі за дещо курйозних і навіть смішних обставин.
Знаючи автора як людину не лише енциклопедичних знань та аналітичного розуму, а й наділеного неабияким почуттям гумору, я у своєму «Пересмішнику на Парнасі» відтворив цей творчий процес ось яким чином:
Не жди добра із-за бугра
(Із щоденника посла)
У мене є ДОБРА дружина, і ДОБРЕ, що вона у мене є, бо без неї мені було б НЕДОБРЕ. Тож нехай ця ДОБРЕ написана новела залишиться їй ДОБРОЮ згадкою про вчинене мені ДОБРО.
– Любий, – звернулася до мене моя дружина, – ДОБРЕ було б з’їздити на ранчо до наших ДОБРИХ знайомих – ти їх іще пам’ятаєш?
– Авжеж, – кажу, – ДОБРЕ пам’ятаю, позаяк у мене дуже ДОБРА пам’ять. Це, здається, десь у Кентуцці чи Колораді, якщо не в Клондайці, тобто, за моїми підрахунками, ДОБРИХ тисячу миль звідси, отже, матимемо ДОБРУ нагоду ДОБРЕ прокататися.
– От і ДОБРЕ, – каже дружина. – Тоді викликай водія.
Водій у нас ДОБРИЙ, і хоча ми йому не дуже ДОБРЕ платимо, бо треба кожен зібраний діяспорськими ДОБРОДІЯМИ цент економити на ДОБРІ посольські справи, але він завжди буває в ДОБРОМУ настрої, до того ж ДОБРЕ водить машину – очевидно, десь на стороні ДОБРЕ підробляє. І це ДОБРЕ і для нас, і для нього.
Машину – ще досить ДОБРУ і з вигляду й на ходу – нам надали в тимчасове безоплатне користування ДОБРІ патріоти з діяспори: вони ДОБРЕ обізнані з нашим НЕДОБРИМ матеріяльним становищем, і роблять усе, аби ми могли, принаймні, ДОБРЕ виглядати перед ДОБРОЧИНЦЯМИ з вільного світу.
– Це ти ДОБРЕ придумала, люба, – кажу дружині вже дорогою до Клондайку, аби вона не дрімала, ДОБРЕ вмостишись на задньому сидінні авта, що ДОБРЕ мчить ДОБРОЮ дорогою, адже тут, на відміну від наших, усі дороги ДОБРІ, а НЕДОБРІ авта або викидаються на звалища, або нам продаються за ДОБРІ гроші.
– Поглянь-но, люба, які ДОБРІ краєвиди навколо! Вони мені нагадують ДОБРЕ знайому з дитинства нашу поліську місцевість із ДОБРИМИ людьми, але ДОБРЕ забамбуленими НЕДОБРОЮ московсько-комуністичною ідеологією…
– За бугром ДОБРЕ, а вдома краще, – одізвалася дружина.– Тут, може, більше ДОБРА, а в нас ДОБРОТИ більше!
– Ви, жінки, – кажу їй, – скрізь претесь зі своєю ДОБРОТОЮ, а це не завжди ДОБРЕ, бо, як сказав один ДОБРЕ відомий тобі сіяч ДОБРОГО й вічного, треба бути не ДОБРИМ, а справедливим!
Так, ДОБРЕ нагомонівшись, непомітно добралися до ранчо наших ДОБРИХ знайомих. Це ДОБРЕ упорядкована приватна земельна ділянка, де, крім ДОБРИХ забудов, передбачено й ДОБРЕ сплановано оригінальну мережу інженерно-ландшафтних споруд для культурного дозвілля. Видно, ДОБРІ господарі ДОБРЕ потрудилися задля власного ДОБРА на власній землі. У вільному світі відкриті ДОБРІ можливості для ДОБРИХ підприємливих людей: тут хто ДОБРЕ трудиться, той і живе ДОБРЕ. Як це контрастує з нашим негласним, але ДОБРЕ відомим правилом: якщо один хтось ДОБРЕ працює, то живе ДОБРЕ хтось инший…
Отак роздумуючи, заходимо в хату. Хата ДОБРА. І умебльована ДОБРЕ. Підлоги окремих приміщень устелені ДОБРИМИ килимами. Стіни обвішані ДОБРИМИ картинами. ДОБРА бібліотека – всі книги ДОБРІ й ДОБРЕ розмішені на ДОБРИХ полицях ДОБРЕ освітленої кімнати.
Господарі влаштували нам ДОБРИЙ прийом. Спочатку я виголосив ДОБРУ промову, яка була ДОБРЕ сприйнята якщо не всіма присутніми, то, принаймні, ДОБРОЮ їх половиною.
Налили нам по ДОБРІЙ чарчині ДОБРОЇ української горілки місцевого виробництва – а виробництво тут ДОБРЕ поставлене! – то перша пішла ДОБРЕ, аж наче по тілу покотилася. До другої годилося б ДОБРОЇ закуски – ДОБРИЙ шмат сала чи що, бо ми таки в дорозі стомилися й ДОБРЕ зголодніли. Але ж я ДОБРЕ знаю дипломатичний етикет і хоч-не-хоч, а мушу його дотримуватись. Тож десь після третьої, вловивши ДОБРИЙ момент, я прошепотів жінці:
– Люба, щось мені стає НЕДОБРЕ…
– Бо ДОБРЕ не закушуєш, – відповіла вона також пошепки, зберігаючи ДОБРІ манери, аби не порушити етикету. – Кріпись, любий. Головне – ДОБРЕ пережовуй страву.
– Не можу, люба: зуби в мене НЕДОБРІ стали – хитаються й кришаться. Тутешня мікрофлора на них НЕДОБРЕ впливає… Чого ДОБРОГО – повипадають, тоді всю щелепу доведеться вставляти, а це, за тутешніми цінами, в ДОБРИХ тисячу долярів виллється…
– Казала ж тобі: треба було їх содою ДОБРЕ полоскати. Було б ДОБРЕ двічі на день – уранці й увечері.
– То ще встигнемо. – А зараз, – кажу, – ДОБРЕ було б чефірчику ковтнути. Колимського – він ДОБРЕ дає осадку й бадьорить, тобто знімає НЕДОБРИЙ настрій.
– ДОБРЕ, я щось придумаю, любий, тільки, будь ДОБРИЙ, скажи, що саме придумати – у тебе ж так ДОБРЕ розвинений аналітичий розум!
– Було б ДОБРЕ зв’язатися з цим, як його, ну, він ДОБРИЙ дипломат з таким трохи складним, але ДОБРИМ руським прізвищем…
– Може, Чорномирдін? Чи Білоногов?..
– Не плутай, люба, я й так на цих дипломатичних прийманнях ДОБРЕ заплутався між чорними мордами й білими ногами, а ще й ти мене ДОБРЕ збиваєш з пантелику. Кажу ж тобі, він здався мені ДОБРОЮ людиною, хоч і москаль, бо – ага: згадав! – прізвище його, здається, від нашого ДОБРИНІ походить, а все, що в нас було ДОБРОГО, як відомо, Москва собі присвоїла. То скажи йому, нехай організує доставку з Чукотки на Аляску ДОБРОЇ пачки чаю для чефіру, тільки ДОБРЕ поясни, що це сприятиме пожвавленню ДОБРИХ економічних зв’язків між реґіонами Клондайку й Колими.
– У москаля ДОБРА просити?! Ні, любий, це НЕДОБРЕ…
– Ну, то я тебе уповноважую бути моїм ДОБРИМ дипкур’єром: щоб одна нога тут, друга там – пачка ДОБРОГО колимського чаю і ніяких тобі ДОБРОМОРДІНИХ!
– Дуже ДОБРЕ, любий! Задля твого ДОБРА зиґзицею полечу на край світу.
Як це їй пощастило – нехай буде нашою ДОБРОЮ дипломатичною таємницею, але спрацьовано було ДОБРЕ, і пачка чаю, ДОБРЕ завареного по-колимськи в ДОБРІЙ бляшаній банці з-під ДОБРЕ вимитої риб’ячої консерви, пішла ковтками по колу ДОБРИХ друзів і сподвижників у боротьбі з НЕДОБРОЮ імперією зла.
Відтак з’явився ДОБРИЙ настрій, і натхнення потягнуло мене на створення ДОБРОЇ поезії. В моїй душі народжувалися ДОБРІ поетичні рядки, ДОБРОЮ мелодією лягали в нотний стрій і виливалися в пісню моїм ДОБРЕ поставленим співочим голосом: «ДОБРА не жди – не жди сподіваної волі: вона заснула…».
– Хто заснув? Що з тобою, любий? Тобі все ще НЕДОБРЕ? – ніби з потойбіччя долинуло до мене ДОБРЕ слово моєї ДОБРОЇ дружини. – Що ще тобі треба, аби, нарешті, ДОБРЕ заспокоїтись?
– «Треба миром, громадою обух сталить і ДОБРЕ вигострить сокиру та й заходиться вже будить!..», – наче в ДОБРОМУ сні або ДОБРЕ виспавшись, продовжував я творити свою ДОБРУ — для заклику до ДОБРОЇ справи – пісню, і мені на душі ставало так ДОБРЕ.., так ДОБРЕ!..
Гриць Гайовий
