Приблизно в 1999-му році, в районній бібліотеці міста Щорс я взяв почитати книгу «Не дам загинуть Україні». Це була друга річ після біографії Тараса Шевченка, яка серйозно вплинула на формування мого світогляду.
За кілька днів перед очима промайнула історія боротьби за Незалежність, історія самопожертви покоління, яке обрало саме таку долю заради нашого майбутнього. … Камера смертників, 27 років таборів, десятки голодовок, сотні днів у карцерах, смерті побратимів, втрачене здоров‘я… Та незламна воля і продовження боротьби.
За це — велика нагорода.
Акт проголошення Незалежності України доручили написати саме Лук‘яненку, а ухвалила його Верховна Рада на його 63-й день народження. «Якби в цей день завершилося моє життя, я б однозначно уже прожив його не дарма».
Левко Лук’яненко — один із батьків-засновників сучасної Української держави. Саме так потрібно його сприймати та ставитися до видатної боротьби цієї Людини.
Вперше ми зустрілися з ним в листопаді 2004 року. Це було після першого туру виборів Президента, напередодні Помаранчевої революції. Кілька днів до того я вийшов з в‘язниці і, незважаючи на підписку про невиїзд, поїхав на мітинг до Києва. Під стінами Верховної Ради підійшов до Левка Григоровича та представився.
«О, тепер ти також політв‘язень», — пожартував він та розказав, як минулого тижня виступав на мою підтримку в Парламенті, заявивши на всю країну про «політв‘язнів режиму Кучми»…
Я завжди захоплювався його мудрістю.
В 2016 році він був гостем щорічної конференції УШПС. Я слухав його виступ та був вражений глибиною аналізу цього, тоді 88-ти річного, Героя України. Дівчата зробили велику справу, коли запросили саме Лук‘яненка поговорити з нами на тему 25-ти річчя Незалежності.
Він був провідником нації, який привів її до Свободи. Людиною абсолютно незламною, яка спокійно «лупала скалу» та робила свою видатну справу.
Для нас велика гордість, що Левко Лук‘яненко народився на Чернігівщині та частину життя прожив у нашому місті, в 41 квартирі будинку 41-Б по вулиці Рокосовського (цікаво, чи знають про це сьогоднішні мешканці?). Частину часу перебував у чернігівській в‘язниці, а 20 липня 1978 року Чернігівський обласний суд засудив його до 15 років неволі за «антирадянську пропаганду».
Звичайно ж, якась вулиця, проспект чи площа Чернігова обов’язково має і буде носити ім‘я одного з «батьків-засновників» України. А пам‘ять про Левка Лук‘яненка буде жити вічно. Він сам вписав своє їм‘я в нашу історію.
Олександр Ломако
